Каміння сад

вторник, 03 февраля 2009

03:41

Jim Hawking

Nemo me impune lacessit

Будинок зморений, в тіні садів – творінь її схований,
Де по травам росяним, ніжками босими
Ходить жаль неї нічим не прихований.
Нахилявся – пив, змучений, воду терпку він,
Каламутную, що в коріннях гріх, і в каміннях втіх
Заблукав потік, вимивав пісок її гідності,
Та струмок малий, почуттів німих, все вирує ще, надіями.
Так густий туман криє від чужих все життя її
В мряку опустив – захища імла сизим маревом –
Від можливих втрат, чи від пекла шат – не пуска в пітьму.
І хто бачив з гір, а чи чув хто спів, чи хто зір вловив –
Вмить німів – і себе втрачав, у садах її, все він забував…
Про колишній світ, про бажання – сміх. Каменем дерев,
Що долоні в верх, розкриває їх, сонцю простягнув –
Так стоять по вік, вже багато їх, а вона між них
Все блукає поночі….
Тільки лиш торкне пальці кам’яні сонце вранішнє
Своїм променем, як летить вона стрімголов у дім –
Від дня ясних фарб – сей «оманний світ» так ляка її
А між іншим день, згоди не пита, кольорів теплом
Пестить сад і дім, що прихований, так надійно в нім.
А страхи в тінях, порятунку молячи
Заб’ються в щілини фундаменту старого
Її дому літнього – спека бажання стіни йому
Своїм подихом гріє, виноград обвиває пам’яті вікна
По самотнім стежинам, ще ростуть весни квіти
А у дверях любов стелить мріям доріжку;
Наче й страхи розтануть в своїх затишних сховах
Перед сонячним світлом його небайдужої крові –
Та вона не виходить – все лежить день у ліжку.
Проте його світло денне не грітиме вічно….

@темы: укр, Стихи