Nemo me impune lacessit
У хмаринах, прозорим
Знайшов себе
З сонцем лагідним грався в долонях.
Опускався,так наче сніг
Серцем чистим
На байдужії ваші голови...
Так далеко лежав той край,
Куди в вирій подалась туга –
Понеслась вода
По стрімких ручаях,
Чистим словом гіркого смутку...
Серед вершин ваших, зверхності
Камінь черствий сльоза точила
Вивільняючи гір хребти
З під тяжких обладунків льоду...
Чи помітиш, ти серед срібних снігів
Ту химерну, колишню свободу,
Що із моря Людських Утіх
Відірвалась і стала легкою...??
