Nemo me impune lacessit
Вечірнє сонце ковзає підлогою.
Розливається по всіх закутках, шукаючи в них притулку,
Відкидаючи стінами зіткану з тіней одлежу.
З тіней квітів на підвіконні. З тіней всього безладу, того що зібрався на письмовому столі за цілий тиждень. Весь цей мотлох філіжанка порожня. В ній, ще з учорашнього вечора небуло теплого подиху води. Лише зашкарублі дрібні чаїнки, наче сміються над величчу тіней незначущих предметів. Вони вже більше не відчують, не відтворять присмаку життя....
А тіні повзуть по стінах, витісняючи світло на стелю не чекаючи слушних моментів женуть його по стелі.
Сонце тане за обріем.
Тіні враз зникають.
Все спиняеться – панує морок...
...завіса...
Розливається по всіх закутках, шукаючи в них притулку,
Відкидаючи стінами зіткану з тіней одлежу.
З тіней квітів на підвіконні. З тіней всього безладу, того що зібрався на письмовому столі за цілий тиждень. Весь цей мотлох філіжанка порожня. В ній, ще з учорашнього вечора небуло теплого подиху води. Лише зашкарублі дрібні чаїнки, наче сміються над величчу тіней незначущих предметів. Вони вже більше не відчують, не відтворять присмаку життя....
А тіні повзуть по стінах, витісняючи світло на стелю не чекаючи слушних моментів женуть його по стелі.
Сонце тане за обріем.
Тіні враз зникають.
Все спиняеться – панує морок...
...завіса...
