Nemo me impune lacessit
Хто вирішить за мене справи?
Хто розпочне мою любов?
Хто з вечора мені до рана
Все непокоїтиме кров?
Хто брав мене за браком часу,
Хто шепотів „тебе люблю”, -
Він поривав з надмірних гасел,
Ловив за крильця комашню;
З ним не згадаємо вчорашнє –
Воно віддалося брехні,
І завтрашній день згаслий,
А будні все чомусь важкі –
І вже порожні речі ми...
Буденні речі тягнуть до черева
Прагнуть забути вчорашні рани,
Хтось неволить себе химерами
Хтось дозволить себе –
думкам зухвалим...
Хто нітрохи себе не картаючи
Буде інших, чомусь, цькувати...
Хто каміння набрав за пазухи –
Той заручник своеї драми.
Хто отримує дозвіл на створення
І затисне в руці гранату.
Хто придумує різні правила,
А хто просто чека на ката.
І кому не до того буде; -
Хто ламав у щердь погляди
Не погасне занадто рано.
Буденні речі, нектаром приторним
Дозволять в них назавжди пропасти.
Хто дістене багато спогадів,
Хто самого життя багато...
...І хто вже вмер, а хто за ним,
Та й навздогін –
Буденні речі перетягнуть на себе
весь прядок дій:
Кого ховали ми учора? –
Кого згадаємо завжди? –
Він світ розкрив мені, хоча із роду
Не зліз з старезної печі.
Хто гірший з нас, або хто крачий?
Хто, зрештою, малий ледащо,
Кого роздавлять мов клопа;
Його сахатимуться люди,
Бо він для них „лиха чума”,
Бо серце в нього на поверхні
І думки не тримають зла.
Буденні речі нектаром приторним
Дозволять в них назавжди пропасти.
Хай даремно лунають докори,
І вчорашнім стає дріб’язком
Той – хто невмів прощяти.
Хто розпочне мою любов?
Хто з вечора мені до рана
Все непокоїтиме кров?
Хто брав мене за браком часу,
Хто шепотів „тебе люблю”, -
Він поривав з надмірних гасел,
Ловив за крильця комашню;
З ним не згадаємо вчорашнє –
Воно віддалося брехні,
І завтрашній день згаслий,
А будні все чомусь важкі –
І вже порожні речі ми...
Буденні речі тягнуть до черева
Прагнуть забути вчорашні рани,
Хтось неволить себе химерами
Хтось дозволить себе –
думкам зухвалим...
Хто нітрохи себе не картаючи
Буде інших, чомусь, цькувати...
Хто каміння набрав за пазухи –
Той заручник своеї драми.
Хто отримує дозвіл на створення
І затисне в руці гранату.
Хто придумує різні правила,
А хто просто чека на ката.
І кому не до того буде; -
Хто ламав у щердь погляди
Не погасне занадто рано.
Буденні речі, нектаром приторним
Дозволять в них назавжди пропасти.
Хто дістене багато спогадів,
Хто самого життя багато...
...І хто вже вмер, а хто за ним,
Та й навздогін –
Буденні речі перетягнуть на себе
весь прядок дій:
Кого ховали ми учора? –
Кого згадаємо завжди? –
Він світ розкрив мені, хоча із роду
Не зліз з старезної печі.
Хто гірший з нас, або хто крачий?
Хто, зрештою, малий ледащо,
Кого роздавлять мов клопа;
Його сахатимуться люди,
Бо він для них „лиха чума”,
Бо серце в нього на поверхні
І думки не тримають зла.
Буденні речі нектаром приторним
Дозволять в них назавжди пропасти.
Хай даремно лунають докори,
І вчорашнім стає дріб’язком
Той – хто невмів прощяти.