03:50

ЗИМА

Nemo me impune lacessit
Бурхливим полум’ям,
Злетить вінок осінній,
У вікна місяць западе;
Спав літній жар –
І сни тихенько прослизнуть крізь двері.





@темы: я, укр, Стихи

03:54

Nemo me impune lacessit
майбутні покоління мають час до згуби,
чого не скажеш, вже про нас - кам'яні брили над невеликим пагорбом землі.
Наш день росою на траві почнеться, у мряці сна землі,
світанок гаснуть іржавим серцем буде.
Хто чув думки мої - той бачив світ якого вже не буде, той світ належав весь душі,
а нині, вже, тісні землі кайдани, що б втримати його в собі,
так наче він помер учора, і поховали з ним мене, Амінь...

@темы: я, укр, видение, обычно не заметного, Стихи

04:00

7.ХІ.1900

Nemo me impune lacessit
Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогади про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі; тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене! Як можна, щоб я жила сама тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світа, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитячеридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою,- вона тремтить, як струна,- все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей,- ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни...
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого ліса мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті,нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже...
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.


Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає білі груди, серденько виймає!


02:22

[1900]

Nemo me impune lacessit
Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!



Стать над тобою і кликнуть до бою

Злую мару, що тебе забирає,

взять тебе в бою чи вмерти з тобою,

З нами хай щастя і горе вмирає.


Nemo me impune lacessit
лежу на дне ванны...
глотаю густой воздух испарений....
смотрю сквозь прутья бельевой верёвки в пустоту сознания...
жду, пока тело растворится под краном вечности в воде неизбежности...



@темы: видение, обычно не заметного

Nemo me impune lacessit
тобеш для меня, южноамериканский миф

09:48

Nemo me impune lacessit
вверяю свою память обглоданному времени. Оно, время, очень закомплексованно - вечно путает имена и события повторяя их, чаще чем хотелось, меняет местами секунды с днями, иногда даже забывает перевести часы с зимних на летние, и всё это ему с рук сходит... Так что если оно потеряет мою память в своих дырявых карманах радости я не обижусь. Этого и добивался, вить всегда знаю,что смогу её найти в подкладке отчаяния, пока та не прохудилась...

@темы: видение, обычно не заметного

02:27

Nemo me impune lacessit


ну и когда надумают сделать совмесную работоу?

@настроение: ...точно спать пора

Nemo me impune lacessit
Хто вирішить за мене справи?
Хто розпочне мою любов?
Хто з вечора мені до рана
Все непокоїтиме кров?
Хто брав мене за браком часу,
Хто шепотів „тебе люблю”, -
Він поривав з надмірних гасел,
Ловив за крильця комашню;
З ним не згадаємо вчорашнє –
Воно віддалося брехні,
І завтрашній день згаслий,
А будні все чомусь важкі –
І вже порожні речі ми...

Буденні речі тягнуть до черева
Прагнуть забути вчорашні рани,
Хтось неволить себе химерами
Хтось дозволить себе –
думкам зухвалим...
Хто нітрохи себе не картаючи
Буде інших, чомусь, цькувати...
Хто каміння набрав за пазухи –
Той заручник своеї драми.
Хто отримує дозвіл на створення
І затисне в руці гранату.
Хто придумує різні правила,
А хто просто чека на ката.
І кому не до того буде; -
Хто ламав у щердь погляди
Не погасне занадто рано.

Буденні речі, нектаром приторним
Дозволять в них назавжди пропасти.
Хто дістене багато спогадів,
Хто самого життя багато...

...І хто вже вмер, а хто за ним,
Та й навздогін –
Буденні речі перетягнуть на себе
весь прядок дій:
Кого ховали ми учора? –
Кого згадаємо завжди? –
Він світ розкрив мені, хоча із роду
Не зліз з старезної печі.
Хто гірший з нас, або хто крачий?
Хто, зрештою, малий ледащо,
Кого роздавлять мов клопа;
Його сахатимуться люди,
Бо він для них „лиха чума”,
Бо серце в нього на поверхні
І думки не тримають зла.

Буденні речі нектаром приторним
Дозволять в них назавжди пропасти.
Хай даремно лунають докори,
І вчорашнім стає дріб’язком
Той – хто невмів прощяти.





@настроение: пора спать..._ _ _

@темы: укр, Стихи

Nemo me impune lacessit
ДРУЖБА...

НЕКОНТРОЛЬОВАНА ЗЛІСТЬ...

ВІРНІСТЬ...




@темы: укр, Стихи

02:48

СНы

Nemo me impune lacessit
ВОТ:

ИЛИ ТАК:

ВОТ ЕЩЁ:



@темы: рус, панк, Стихи

Nemo me impune lacessit
00:01

Nemo me impune lacessit
печему из призрака меня хотят обратить в форму нормального человека?



@темы: видение, обычно не заметного

Nemo me impune lacessit
ПРОПАСТЬ...

- если жизнь окажется прорвана,
ЗНАЧИТ...

Каждому слову есть своё время,
Место и память,
А ВОТ...


@темы: рус, Стихи

Nemo me impune lacessit




Nemo me impune lacessit
Я не боюсь смерти
Только страха перед ней –
Всегда парой они ходят.
Я ненавижу жалость мёртвых,
А мёртвым не нужна любовь живых.
В холм разрытый посажу клён с вишней,
Крестами подопру
И жду, рубиновые их плоды,
Точно зная: что где то будет, где то нет....


Я трусы не меняю неделями
Но, зато, подмышки брею часто –
Потому что, и тех и других пара.
А носки должны быть обязательно порваны –
Так быстрей исчезает запах,
А шнурки вязать туго надо –
Чтоб в ботинках его больше было,
Кто отступит от истин прожженных –
Того общество ногами растопчет.
Почему?.. он один а их двое...


Постоянно во мне
Двое гениев борются,
Один добрый,
И другой – не плохо.
И тогда только они затыкаются,
Когда хуй стоит.
Почему? –
Да потому, что с ним яиц пара.


@темы: рус, панк, Стихи

Nemo me impune lacessit
КТО К НАМ С МЕЧЁМ ПРИЙДЁТ



ТОТ ОТ СТВОЛА И ЗАВЕРНЁТСЯ!

01:56

Nemo me impune lacessit
На улице дождь любит меня; любит, как может, смывая росой тепло зимнего уюта хорошо защищенной квартиры.
Дождь - стихия, с которой можно говорить на равных, даже самой ранней весной. Его биения, сердце ждало целую пропасть зимы. Пульс и капли вторят друг другу в такт, кружа тело в вальсе воды обретшей свободу от кристаллической решетки. Дождь любит меня, и мои чувства отвечают ему всецело.
Мы с городом - наполненные дождём лужи, ждавшие часа этого, целую вечность зимы, пьём и не можем напиться, отражаем в своём зеркале все дома и мокрых прохожих.


@темы: я, видение, обычно не заметного

01:20

Муза

Nemo me impune lacessit
Она талантлива, а я безмерный идиот,
Что ей дано, мне и не мыслемо представить.
Я, просто, слишком грубый для неё,
Оди раз прикоснувшись, крыльтя поломаю;
Живя всего лиш мимолётной встречей с ней,
Я не могу летать, но всёже в низ срываюсь.
Смотрю на небо, ищю её в себе,
Зачем ищю, понять и не пытаюсь;
Я просто так стою и больше нет желаний.
Какбудто ктото движет мной,
А я собою властвовать не смею.
Я просто далеко, в не тела своего стою
И без имоций наблюдаю – за собой, за нею.

@темы: рус, Настроение, Стихи

Nemo me impune lacessit
путь окажется рано пройден,
а слова не достойны тепла,
они будут верны друг другу,
обвиняя в конфликте только себя…

Если смерть окажется верной,
И ДАЛЬШЕ...

@темы: рус, Стихи