Все плинуть дні, а з ними роки війни Усіх проти Всього
Смерть і могили на всі боки, складають вічність мовчазну.
Дуже тяжкі останні кроки сходження в труну
Дзвін куль – Жахливі крики стони
КОЛИ ПРИПИНЕТЕ ВІЙНУ...!!!???
Тупу гєть не потрібну – злу...
На ній дві сотні миють гроші, а тисячі ідуть в пітьму
І в пеклі гублять свої душі...
Вогонь розбрату
Скріня Пандори
Відкрита генієм на що...ми йдем? І з ким воюєм?
Братам погибель несемо, себе потроху нищемо...
Чи нам потрібне те все горе???
Чому не спинемо його..???
В нас сила є!!!
Ми можемо! –
Покласти край, сказати “НІ”!
Але..., які ви люди всі...жалієтесь і кричете
Плачете на тлі, та й знову в бій проти людей...
Бездушні ви...огидні всі...
Якби ж мій хрест вас спас....
....Та ні...ви плачете – а ЗЛІ
Я хочу бачить дивні сни, в них: Мир - не біль війни
Всі мрії так! Чекаю знов...надії тінь.
Мій човен плинь....
Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову...
Дротами у горлі
Обірвані строки.
Зруйновані кроки до розуміння буття.
З очей сліз потоки – мить каяття.
Хапати всі шанси – таке розуміння дня,
Що звернув у минуле;
Секунди пластичні, хвилини майбутні
Зникають у вічність...
Жорстокість війни переповнює дійсність
...ми живемо в пітьмі...
Мрії собаками рвані і терзані
Світом затаскані Богом закресленні
З брудом розмішані.
Суть існування стала складнішою
Втритою тишею, меньше доступною,
Ще більше мудрою –
Яскравою, блудною, але не приступною...
Небо плаче знову болі чистою водою
Сплину з нею млою,
Стану для всіх чужою,
Вам не потрібною, долі лиш гідною!
Ви жалюгідні!: боретесь з хвилями
Самими сильними – самі їх творите
Та й від них стогнете! Спинитись не хочете...
Між собою думки скуйовджені
Примирити не можете, так разом тонете
В Часу воді....
Я як листок, що пливе в річці Вічності
Час скоро ваш мине –
Мене не обходить те! Мій човен геть пливе...
Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут!
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд!
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!
Хвилями бурхливими в небі похмурому
Напрямок в темряву – стіни зруйновано.
Іскрами-полум’ям граються в променях
Діти Чорнобиля.
Повно недоумків сидять за веслами ”Влади Небесної”.
Хочеться радості – погляд в ненависті...
Фарбами білими, чорними, сірими
Стіни розписано. Наче наврочено.
Доля спідкай мене.
Та почекай лише, адже цей час мине
Буде колись мое....Сонце –
Заковані кайданами промені – жаркії струмені
Думками болючими, ранами ржавими,
Сіллю политими, чоботами збитими
Шляхами здоланними, щастям незнайденим.
Будинок покинутий заріс павутиною –
Цілими хмарами
Хмарами різними повітря блакитного
тримаюся пальцями
ДОСИТЬ ЛИШЕНЬ УЖЕ!!!
Серце вогонь пече – невже не здатен змінити ЦЕ?!
ДА я такий як всі...-
Зло наче дикий кінь носиться в преріях
Здіймаючи куряву, мозок мій каламутячи
- я не пиборкаю! Ні я не втримаюсь!
Скаженим пострілом, я відвернув себе.
- Ти човен плинь один...
Далі в даль плинь плинь собі....
Плинь... звідси плинь...
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!