Nemo me impune lacessit
НОЇВ КОВЧЕГ

Все плинуть дні, а з ними роки війни Усіх проти Всього
Смерть і могили на всі боки, складають вічність мовчазну.
Дуже тяжкі останні кроки сходження в труну
Дзвін куль – Жахливі крики стони
КОЛИ ПРИПИНЕТЕ ВІЙНУ...!!!???
Тупу гєть не потрібну – злу...
На ній дві сотні миють гроші, а тисячі ідуть в пітьму
І в пеклі гублять свої душі...
Вогонь розбрату
Скріня Пандори
Відкрита генієм на що...ми йдем? І з ким воюєм?
Братам погибель несемо, себе потроху нищемо...
Чи нам потрібне те все горе???
Чому не спинемо його..???
В нас сила є!!!
Ми можемо! –
Покласти край, сказати “НІ”!
Але..., які ви люди всі...жалієтесь і кричете
Плачете на тлі, та й знову в бій проти людей...
Бездушні ви...огидні всі...
Якби ж мій хрест вас спас....
....Та ні...ви плачете – а ЗЛІ
Я хочу бачить дивні сни, в них: Мир - не біль війни
Всі мрії так! Чекаю знов...надії тінь.
Мій човен плинь....


Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову...

Дротами у горлі
Обірвані строки.
Зруйновані кроки до розуміння буття.
З очей сліз потоки – мить каяття.
Хапати всі шанси – таке розуміння дня,
Що звернув у минуле;
Секунди пластичні, хвилини майбутні
Зникають у вічність...
Жорстокість війни переповнює дійсність
...ми живемо в пітьмі...
Мрії собаками рвані і терзані
Світом затаскані Богом закресленні
З брудом розмішані.
Суть існування стала складнішою
Втритою тишею, меньше доступною,
Ще більше мудрою –
Яскравою, блудною, але не приступною...
Небо плаче знову болі чистою водою
Сплину з нею млою,
Стану для всіх чужою,
Вам не потрібною, долі лиш гідною!
Ви жалюгідні!: боретесь з хвилями
Самими сильними – самі їх творите
Та й від них стогнете! Спинитись не хочете...
Між собою думки скуйовджені
Примирити не можете, так разом тонете
В Часу воді....
Я як листок, що пливе в річці Вічності
Час скоро ваш мине –
Мене не обходить те! Мій човен геть пливе...


Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут!
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд!
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!



Хвилями бурхливими в небі похмурому
Напрямок в темряву – стіни зруйновано.
Іскрами-полум’ям граються в променях
Діти Чорнобиля.
Повно недоумків сидять за веслами ”Влади Небесної”.
Хочеться радості – погляд в ненависті...
Фарбами білими, чорними, сірими
Стіни розписано. Наче наврочено.
Доля спідкай мене.
Та почекай лише, адже цей час мине
Буде колись мое....Сонце –
Заковані кайданами промені – жаркії струмені
Думками болючими, ранами ржавими,
Сіллю политими, чоботами збитими
Шляхами здоланними, щастям незнайденим.
Будинок покинутий заріс павутиною –
Цілими хмарами
Хмарами різними повітря блакитного
тримаюся пальцями
ДОСИТЬ ЛИШЕНЬ УЖЕ!!!
Серце вогонь пече – невже не здатен змінити ЦЕ?!
ДА я такий як всі...-
Зло наче дикий кінь носиться в преріях
Здіймаючи куряву, мозок мій каламутячи
- я не пиборкаю! Ні я не втримаюсь!
Скаженим пострілом, я відвернув себе.
- Ти човен плинь один...
Далі в даль плинь плинь собі....


Плинь... звідси плинь...
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!


@настроение: ...перед войной в Ираке

@темы: раннее, укр, Стихи

Nemo me impune lacessit

???











.........нежный налёт седых облаков.......


@темы: мой фотопоиск

Nemo me impune lacessit
тиша нічного міста
спокутує ріки дня






@відчуття:аж дивно...трохи...

@темы: видение, обычно не заметного

Nemo me impune lacessit
Я БУДУ ЛЮБИТЬ ТЕБЯ ВЕЧНО - белая потёртая дождями надпись на красном обветренном кирпиче


у Прогресса, на это счёт, было иное мнение и когтистая лапа желтого монстра из эпохи зелёных заборов привела план тотального обустройства города в действие. Добро пожаловать, счастливые пожиратели шума дорог, в свои бетонные клетки!!!


и невдомёк будет им... что когда-то на этом месте жили совершенно другие принципы, и даже не те которые собирались любить вечно...и не те которые их взрастили!... А те, кои просто несли по земле красоту, даже в экстерьере своих домов.


...жаль, что не успел попрощаться с вами... и оставить о вас частичку визуальной памяти....прощайте руины века прошлого...

@темы: видение, обычно не заметного, мой фотопоиск, Настроение

Nemo me impune lacessit
Nemo me impune lacessit
Стальной город свинцовым туманом залит
Возникающим, так, неоткуда
Плавно движется всеми телами
На работы, и обратно домой оттуда
А ведь где тоже есть жизнь другая..?
Вот она! царит в сериалах…
- Так все мы между прочим стали –
Постный хлеб приспособленный под колбасу с салатом…
Приводя нам шаблоны действий
Звезды смотрят сквозь нас с экрана
И реклама пускает корни уцепившись в взгляд томный
Человечества полного страхов.
А ведь так нам намного проще
Всё решают торговые марки
- И теперь будет больше Колы,
Меньше грязи в пустой квартире,
Бельё свежим и нежным запах
И на коже ни одной морщинки
…Пронесётся пакетов парящий пластик
В душе мусор пустых бутылок
- Но кого вообще ебёт это!!!??
…Я в сортире сливаю жажду,
Кипячу в утюге воду
Чай курит можно очень долго
Отхлебнувши из банки Комет
…Так и новый день будет скорым…:
Сникерс
ГалинаБланка – Мивина
Бутылочка Спрайта
Добро за добро нам окажет Орбит.
Безмятежно усталым взглядом мы все ценим как банк нас любит –
Ноль процентов на каждый доллар – так Кредиты растут в моде!
Столько раз я в глазах видел
Только шелест немых чисел
Или просто скользящий график
Для чего? Как? И кто? Зарабатывает – тратит…
Загляну за стену в ванной – А видь там те же драмы
И машинка непрестанно бельё крутит не издав при этом ни звука

В один день – это будет подвиг!
Я не стану смотреть телек
И услышу другие звуки
И себя вдруг словлю на слове!
Я же тоже умею мыслить,
А не той пустотой рекламы
Заполнять свои файлы мозга
Хотя так происходит проще…




@темы: рус, панк, Стихи

Nemo me impune lacessit
Nemo me impune lacessit






ViTi и Canon


Двор__________________________


Страшные звери! в том дворе







@темы: мой фотопоиск

Nemo me impune lacessit
Вот такой вот город Киев – разный!


а этот дом я прохожу когда иду на работу:





любимый камин

















а это дом рядом




@темы: мой фотопоиск

Nemo me impune lacessit
Непоколебима жизнь моя
Столь весомым, но лёгким словом.
Я допью её до дна,
И оставлю искрится шепот…

За тобой, ещё прейдет день
Закрывать глаза, ярким светом.
Опознать тебя нужно – лень…
Так ушла от меня эта эра…

Будет новый опять день,
За глаза говорить сердцу
О точеных словах-стрел
Проникающих, в самую бездну

Мне не сдавит комком крик,
Той лихой пустоты ветра…
Забывай и меня старик…,
Как забыли тебя дети…


@темы: рус, Стихи

Nemo me impune lacessit

И ТОЛЬКО ГОЛОС СТАЛ ДРУГИМ

Огонь – Правило!
Стоять стеною
Один за шиворот,
Другой в обойму
Всего лиш год
За годом, возраст двоют...
Ты постарел не находя покой
Нет! Не хотел
Добытых чувств узнать ещё один огонь...

Сталь холодом накалит порох
За день до истины
Был спущен повод,
И красных, тонких
Линий руки
Узнали тел
Тепло и муки.
И цели замерли
В своей атаке
...Осталась горска гильз
Дней бывших под ногами

Так год за годом
Пулям вторят
в такт.
Открытым взлядом солнце плавил
Ещё одна тропа теперь
Избита сапогами...
Безпалая рука
Путь укажет новым.
За день до цинка
Сам снаряжал обоймы

.......эвакуция........


@темы: рус, Стихи

Nemo me impune lacessit
В кінці все розтин їм розкаже.
Цей славний трунок
Життя позбавив.
Адже життя, змогло в тупик поставить...
Заплатить теж, й вона, мені за ту свободу!
Зірвавши одяг
Впнусь іклами в горло!
-Зазнала змін страшних природа:
Замкнув час в колі
Поді зм’явши в вузол,
Змішав в котлі причино хворі
Тепер як крик – час лине в гори..!..
А за плечима
Тяжкого пекла
Смуток ріже
По пружнім венам ножем надії.
М’якому серцю надав спочинок,
А в голові, мов, щось жевріє...
....Тихо....тихо....


@темы: укр, Стихи

Nemo me impune lacessit
с днём рождения этот дневник! ему годик, и всего пять страниц моих стихов, и иногда всякого минутного настроения.
Я немного почистил содержимое поудалял всё не моё творчество, кроме пары творений Леси Украинки "лист - diary.ru/~Jim-Hawking/?comments&postid=28152415 , Вірш написаний для єї коханого - diary.ru/~Jim-Hawking/?comments&postid=27920510" (уж больно за душу берут) и одного стиха Пелевина "памяти Мрка Аврелелия - diary.ru/~Jim-Hawking/?comments&postid=28574562" (уж больно на нашу жизнь похоже).

Систематизировал всё по темам.

В преть буду выкладывать новые творения, опядьже немного чудить в прямом эфире, и потихоньку разбавлять это всё ранними поэтическими поисками (их будет определять в графе тема: @темы: раннее)
Де ещё с появлением фотоаппарата будет появляться мой творческий поис на стезе моделирования одежды.

Обо всем остальном спрашивайте у стюардессы, у неё вы также сможете вопросить напитки, еду и музыку под стать восприятия поданных выше маршрутов.


Nemo me impune lacessit
моя любимая картинка


ногу свело

Nemo me impune lacessit


У хмаринах, прозорим
Знайшов себе
З сонцем лагідним грався в долонях.
Опускався,так наче сніг
Серцем чистим
На байдужії ваші голови...

Так далеко лежав той край,
Куди в вирій подалась туга –
Понеслась вода
По стрімких ручаях,
Чистим словом гіркого смутку...
Серед вершин ваших, зверхності
Камінь черствий сльоза точила
Вивільняючи гір хребти
З під тяжких обладунків льоду...

Чи помітиш, ти серед срібних снігів
Ту химерну, колишню свободу,
Що із моря Людських Утіх
Відірвалась і стала легкою...??





@темы: укр, Стихи

Nemo me impune lacessit
Два зеркала –
Бесконечность множат
Столько лет за зря
Остывают свинцом на коже.
Пламя где-то есть,
В стольких отражениях
Не найдёшь себя –
Не твоё знамение…

Тело каплями гаснет
У свечи основания.
Всё происходит бессистемно
А ты так хотела – основательно..
Бесконечность плавя шолком,
Безразличие ветра гладкого
Свеча лишь только
Принимать может
В рамках праведных
Без вены, но по незнанию;
Фитиль был и рвение –
Не играла бы с огнём ….
Одна вспышка красного,
И привела к горению
Оставляя тонкий эфир
наслаждения

Память в зеркале льда застывшего,
Искры колкие – тают быстро
И водой сквозь руки
Льются мысли...
И наверно замёрз в этом пламени
Не в твоих руках становясь
Глыбой каменной….


@темы: рус, Стихи

Nemo me impune lacessit
Море, море – шумное, дикое
Слюной брызжет,
Ищет в теле моём ссадины.
А он звучит пока очень тихо
Познаёт силу отбросив все камни.



Брызги по скалам – соли объятьями,
Песок прибрежный – шорохом
Его, руки гладят
И кожа стонет нежностью силы,
Собирается с мыслями, ветер горный



Россыпи звука – дождя каплями
Падают в море исчезающих времён
И через минуту бесследно тают
Столько знамений бьются о стёкла
Выбивал этот гром пальцами



День оборванных взглядов
Топится в лужах языков пламени
Бушует повторами кадров
По полотну мириадами спазмов-
Тело прощается с духом…и гаснет…


@музыка: прибоя шум

@темы: я, рус, моё изделие, Стихи

Nemo me impune lacessit
заходя в свой подъезд, начинаешь расстёгивать пальто ещё в лифте. А заходя к другу начинаешь расстегиваться уже у него в квартире....

да..., люди странны....


к чему бы это????


@музыка: выстукивание снега из подошвы

@настроение: Амели

@темы: видение, обычно не заметного, Настроение

Nemo me impune lacessit
В розкритії вікна
Вривається вітер...
Затишок тихий,-
Сполохавши квіти.
Розтріпані штори
Його так чекали –
І тихо з ним
Щоночі зітхали...

І буде знов день!...
Ні - не той, що тепер,-
Він уже вмер.

Дріб’ящить по вікнах день.
День, мілких краплинок,
Павуки десь по кутках, лагодять щілини,-
Стомлений ходою, все тьохкає годинник;
- сьогодні, я померла....,
і ніби..., наче...?, вчора...-
...пожухлі дикі рози,
так ніяково пахли –
і все ворошать спокій
чийогось тіла пальці,
шукаючи найкращу.-
та де були раніше...?
Кому віддали ласку?
Я так на їх чекала...,
а ненависним квітам
дісталась, вся та ніжність,
що його пальці мали.
А як же я...?...
НЕВДЯЧНІ!
Вони так само мертві..!.
І наче, нас ховали,
і ніби я спочила.....
насправді я ж скубала, на мертвій качці пір’я.

В розкритії вікна
Вривається вітер...
Затишок тихий,-
Сполохавши квіти.
Розтріпані штори
Його так чекали –
І тихо з ним
Щоночі зітхали.

Надімною вже було, безліч рваних квітів,
По засохлих пелюстках дріб’ящав,
День мілких краплинок,
Бубонів із вітром він, десь у верховітті,
Наче й трави колихав, приторним туманом.
- По мені, той торішній ранок,
запалив свої свічки,
і злетів з фіранок.
Бо не зчулася в ночі,
як життя скінчилось,-
адже всі мої пісні з вечора наснились.
Бо тобі, вони гучні, не запали в душу –
і лишили по собі, тільки з тіла мушлю –
...бо тобі мої пісні, так і не наснились –
і закутавши в рядки,
Смерть мене сповила,
загойдала у труні – тихо примовляла...
і таки, моїй душі, спокій дарувала.

В розкритії вікна
Вривається вітер...
Затишок тихий,-
Сполохавши квіти.
Розтріпані штори
Його так чекали –
І тихо з ним,
...щоночі ...
А з каменю тесаним брилам – НАЧХАТИ.


@настроение: интересно где была моя душа в этот момент?

@темы: укр, Настроение, Стихи

Nemo me impune lacessit
(память старости)

Сквозь глаза закрытые
Воздух влажный рвётся;
Столько дней забытых
И один лишь он в памяти.
…Без тепла открытого
Время даром трачено
И лицо в закатах
Закрываешь пятнами…
…На заре забвений
Ты не знаешь многого,
А теперь, даже звёзды
Стелишь тучами.
…Закрывай глаза
Бледным месяцем,
И не думай,
Что из них будут слёзы утром;

Ничего такого, чтобы плавится –
За ним тоже, придёт Прошлое,
Не откупится, тогда он даже платиной…
Не ищи путей, по асфальтным трещинам
И не лей себе в глотку красного –
Тот свинец растопленный не излечит
Жажды, без стыда и совести,
Стравит душу сон….


@темы: рус, Стихи