16:24 

СТАРИЙ ЗАВІТ

Jim Hawking
Nemo me impune lacessit
І слова ковтав, як думки ловив
Виривав із них тихий серця спів.
Голову в золі до долонею сліз
Простягнув; Прибрав…
Сам волосся рвав, і не мав колись
Більше інших справ як втішать її,
Не впізнав чужих у близьких очах
Роз’ятрив; Та й згас
Невимовний страх. А вона лежить
На моїй груді – пестить, шепотить:
Про наш власний світ. Вигрів змія ти…
Розібрав; Все склав…
Каменя до рук вклала саме ти.
Довго я блукав в вдаваній пітьмі
Забарись іще – можеш все знайти…
Здавлений; Легкий…
В темноті своїй, очі вийми їм,
Чи можливо так – душу всю віддать?..
І щоб луснув сміх, аж луна зайшла, за ліс
Втратив; А чи мав..?
Зуб за зуб, ковтав, око в око вграв
За прийдешній світ голови стинав
Без можливих втрат – все одно ти кат!
Буде?; Чи, було?..

@темы: укр, Стихи

URL
Комментарии
2010-01-09 в 16:59 

думки, викладені у сплетінні симіолів втрачають свій сенс. Істина міститься у перщій краплині дощу та проміні сонця.
де бракне слів
є тількі відчуття.
і так завжди було.

з повагою, Марьяна.

Zero Cult - Nitrogen

     

staбілizatoр нeizбeжнosti

главная