Jim Hawking
Nemo me impune lacessit
Прострілене сонце захлинається кров’ю
Іскри життя вже ледь торкаються хмар,
Захід багряний запікається ніччю,
В темряві тоне – зринає
Бліда сонця душа....
Вже пелюстки останні падають долі
І обглоданий вітром скелет квітки стримить
Хай до завтра....,
А там буде нова подія,
Будуть нові бажання:
Зтяти інший букет.
В кришталеве повітря влить для нього надію –
Загасить його біль, в милуванні очей,
І так солодко, з цвіту, запах ніжний чавити –
Аж доки помре......
В місячнім сяйві розчинеться –
Смерть-пелюстка камінням впаде;
До нового дня.
До нової події –
До німої свободи,
Що тешеться в вікна
Крізь розірвані штори -
Що знищить всі квіти
На пустельній землі...
Вітер в небі жене чорного каменя брили.
Стелиться в ямах холодний туман.
Схід ріжеться світлими стрічками в вічі,
Світ кришиться в дріб’язок безлічи фарб.

@темы: Стихи, укр