Jim Hawking
Nemo me impune lacessit
Я саме той - завжди їм був,
І буду, до кінця останніх спогадів
Своїх.
Приречений блукати серед стін – чагарників
Маленький тхір, існує так:
А може візьме і протопче новий шлях,
Найкращій - в решті решт
Іскрою здійметься в поля -
Годує Сонце листям Матінка-Земля.
Опиниться могутнім він – володарем рівнин:
Кривавий лев,
Величний звір,
Король над всіми –
Тільки голод править ними.

Ми зникаєм, помалу лишаючи пам’ять
Так потроху нікчемним стає все життя
Вічність тягне нектаром приносячи радість
Так за снами приходить подих нового дня...

Тоді як перестану бути тим – ким,
Завжди вважалось має бути він –
Той гомін полум’я війни
Сліпий як гнів,
Глухий, мов велич стін
Суворої природи кволий син – він.
Так, то проте всього лиш на всього життя,
Безглузда смерть, палка любов,
Бажання страх:
І знов тупе чиєсь життя -
Жорстока плоть, порожній страх - прах.
Байдужість.
Пристрасть.
Нескінченність – птах.
Своїх двох крил, а все ж таки, покірний раб.

Туди де кроки лишаться мої,
Смерть йде
У вікна заглядаючи чужі.

Якщо він справді стане цим –
Порожнім шепотом пустим:
Серед дерев в лісах
І хвилях вітряних трави.
Бажань заручник сам своїх
Скубеться все у хмизі стріх –
Всіх тих –
Мізерних, велетнів, глухих...
Пірнає в глиб, з під мулу подих
Тамує спрагу мимохідь –
Дно також сповнене природи,
Тримає землю для усіх.
Розмови риб німі для того –
Хто, ще не вміє розуміти їх.

Ми зникаємо помалу лишаючи пам’ять, -
Так раптово нікчемним стає все життя.
Вічність тягне нектаром приносячи радість.
Так за нами приходить проміння -(прозріння?) чистого дня...

Туди де кроки лишаться мої,
Смерть йде,
У вікна заглядаючи чужі.

@темы: Стихи, укр