• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: Стихи (список заголовков)
16:16 

забувши тугу поринаючи у хвилі

Nemo me impune lacessit
Любов твоя, тебе тримае у полоні
і зміст весь в їй,
а решта погляди прозорі.
і камінець що плеще по воді
десь має потонути...

@темы: Стихи, укр

16:02 

.........пустота эфира On-Line

Nemo me impune lacessit
Бессмертных единицы,
Смертные – бесконечны.
Только пока существуют последние
легенды живы, минуя их смерти…

@настроение: Off-Line

@темы: Стихи, рус

16:24 

СТАРИЙ ЗАВІТ

Nemo me impune lacessit
І слова ковтав, як думки ловив
Виривав із них тихий серця спів.
Голову в золі до долонею сліз
Простягнув; Прибрав…
Сам волосся рвав, і не мав колись
Більше інших справ як втішать її,
Не впізнав чужих у близьких очах
Роз’ятрив; Та й згас
Невимовний страх. А вона лежить
На моїй груді – пестить, шепотить:
Про наш власний світ. Вигрів змія ти…
Розібрав; Все склав…
Каменя до рук вклала саме ти.
Довго я блукав в вдаваній пітьмі
Забарись іще – можеш все знайти…
Здавлений; Легкий…
В темноті своїй, очі вийми їм,
Чи можливо так – душу всю віддать?..
І щоб луснув сміх, аж луна зайшла, за ліс
Втратив; А чи мав..?
Зуб за зуб, ковтав, око в око вграв
За прийдешній світ голови стинав
Без можливих втрат – все одно ти кат!
Буде?; Чи, було?..

@темы: укр, Стихи

14:57 

РОЗБЕЩЕНІСТЬ

Nemo me impune lacessit
Протилежних поглядів, мрії несподівано дивні;
Звабливих ігор пестливі тіні;
Визначних справ необуздані зміни
Куди заведуть доріжки хибні?

Намірів тлінних милі, далеко у нетрі зайшли
Всієї свободи людини. Тонуть в руйнації
колишніх споминів хвилі
Втіх запльованих очі важкії


Зірваний смуток з верхівок дерев,
А можливо камінний схил неба
Гріє день у день, мінить світ –
Плавить погляд нестерпним проміннями

Стільки вже загубив?! Скільки мусиш платити
За хвилини сновиди?
І в словах сили більше не має
І думки повні трунку, у всі відчуття…

Час спинився в своєму безумстві….
Він мріяв – а тепер попелище своє спогляда

@темы: укр, Стихи

03:41 

Каміння сад

Nemo me impune lacessit
Будинок зморений, в тіні садів – творінь її схований,
Де по травам росяним, ніжками босими
Ходить жаль неї нічим не прихований.
Нахилявся – пив, змучений, воду терпку він,
Каламутную, що в коріннях гріх, і в каміннях втіх
Заблукав потік, вимивав пісок її гідності,
Та струмок малий, почуттів німих, все вирує ще, надіями.
Так густий туман криє від чужих все життя її
В мряку опустив – захища імла сизим маревом –
Від можливих втрат, чи від пекла шат – не пуска в пітьму.
І хто бачив з гір, а чи чув хто спів, чи хто зір вловив –
Вмить німів – і себе втрачав, у садах її, все він забував…
Про колишній світ, про бажання – сміх. Каменем дерев,
Що долоні в верх, розкриває їх, сонцю простягнув –
Так стоять по вік, вже багато їх, а вона між них
Все блукає поночі….
Тільки лиш торкне пальці кам’яні сонце вранішнє
Своїм променем, як летить вона стрімголов у дім –
Від дня ясних фарб – сей «оманний світ» так ляка її
А між іншим день, згоди не пита, кольорів теплом
Пестить сад і дім, що прихований, так надійно в нім.
А страхи в тінях, порятунку молячи
Заб’ються в щілини фундаменту старого
Її дому літнього – спека бажання стіни йому
Своїм подихом гріє, виноград обвиває пам’яті вікна
По самотнім стежинам, ще ростуть весни квіти
А у дверях любов стелить мріям доріжку;
Наче й страхи розтануть в своїх затишних сховах
Перед сонячним світлом його небайдужої крові –
Та вона не виходить – все лежить день у ліжку.
Проте його світло денне не грітиме вічно….

@темы: Стихи, укр

00:47 

Дикий Лис

Nemo me impune lacessit
Сквернословие опустевшего разума
Отыщи свои камни осязания
И дверь долго скрипеть ещё будет?
Нет одних и тех же
Запертых бочек пороху
Не для них мы были сёстрами разума
Познавай себя, и расскажешь всем
О пути своём за вентилем.
Там куда пришел мой побитый смех
Столько дней кипел
Не заплавят в сталь голоса
Не истопит снег…
Столько было нас – раздели на всех
На костёр травы ветви сыпяться
Лист сухой летит –
Воздух небом светится
По костру травы
Шелест лесом стелется
По природе тех, моих, немых
Будет день за днём,
От дня бегать - белки змеями
Нет одних и тех же рвений
Опадает лист и не кажется
Больше лес таким
Диким зверем

@темы: Бред, Стихи, рус

21:38 

Nemo me impune lacessit
Скроні йому стільки раз здавлені,
І вже чимало було тіней вдаваних,
Тільки він скаржиться все в неї пам’яті.
Так може статися – душу вип’ють долонями,
Хто за що, чим, поповнений? –
Він сліпим міг зостатися…

Ви все вже є одне,
Кожен залежний з вас:
Він від тебе – бо сенсу нема,
Без трепету вічних фраз, -
Ти від своїх ідей – бо як не стане їх,
Він забереться геть; тоді й замерзнеш ти.
Так це не той фінал, що все плекали ви..,
І леза сам на сам, з звіриним інстинктом слів,
А тіло скаже "так!", бо необхідність – "ні"…

Скроні йому стільки раз здавлені,
І вже чимало було тіней вдаваних…

@темы: Стихи, укр

20:35 

ПАЛІТУРА

Nemo me impune lacessit
Коли в дома нікому ждать
Коли завжди один
Візьми полум’я свічки в дорогу
Блукай серед інших –
Гір будинків торішніх
І ям тих, хто в них жив.
…скільки попелу слів,
хоча хмиз ще не згас.
…Може вітер по схилах розвіє…
Хмиз, хмиз, хмиз
Жре вогонь,
Хмиз обглоданних літер
Хмиз обпалених холодом сліз.
Хмиз, хмиз…
Наче, десь там ножем,
Із середини стрімко –
Протнув серце наскрізь,
Розриває одежу…
Липке шмаття висить,
Аж дивитися гидко
І зламати ту вісь,
Наче, дійсно не сила –
А насправді вона
Вся давно вже і стліла.
…Тільки слів колючки,
Повпивались надійно.
Тільки сонце важке,
Душу в’ялить постійно:
Тільки слів вже німих більше не треба!
Бо нема в них зерна, а ні дій, а ні чого,
Тільки: Хмиз…, хмиз…, хмиз,
Брудні аркуші –
Хмиз болючих літер
Хмиз обвітрених сліз,
Хмиз…,хмиз.


Чистий лист –
Свіжий хмиз.
Пальці коле сухий.
Грає він лиш тоді,
Коли попіл з нього стає…
Хмиз, хмиз, хмиз
Байраки слів
Хмиз колючих літер.
Хмиз жорстоких сліз
Хмиз …хмиз.
Час іти до землі,
Свойого порога.

@темы: укр, Стихи

20:58 

Ніч життя квіту

Nemo me impune lacessit
Прострілене сонце захлинається кров’ю
Іскри життя вже ледь торкаються хмар,
Захід багряний запікається ніччю,
В темряві тоне – зринає
Бліда сонця душа....
Вже пелюстки останні падають долі
І обглоданий вітром скелет квітки стримить
Хай до завтра....,
А там буде нова подія,
Будуть нові бажання:
Зтяти інший букет.
В кришталеве повітря влить для нього надію –
Загасить його біль, в милуванні очей,
І так солодко, з цвіту, запах ніжний чавити –
Аж доки помре......
В місячнім сяйві розчинеться –
Смерть-пелюстка камінням впаде;
До нового дня.
До нової події –
До німої свободи,
Що тешеться в вікна
Крізь розірвані штори -
Що знищить всі квіти
На пустельній землі...
Вітер в небі жене чорного каменя брили.
Стелиться в ямах холодний туман.
Схід ріжеться світлими стрічками в вічі,
Світ кришиться в дріб’язок безлічи фарб.

@темы: Стихи, укр

20:41 

Nemo me impune lacessit
Ещё несколько таких ночей –
«Сам с собой» - и этот человек
Меня точно убьет

Отражение моё в полуполной
Надпитой чашке,
Душ по телу, агонией лёгкой
Капель множится,
Бездна сырости на подушке истерзанной
И вокруг тишина
Нелепостью звуков города полная…
В даль глядишь, всверливаясь
В сознания потолок бетонный.
Отковав сталь клинка в голосе,
Не увидев в глазах их равенства,
Проходил мимо пьяный
…Так и брёл, вовремя не успев
Распознать старость в пепле
Струшенном, что посыпался на пол
А теперь и с меня дождь смывает краски…
Забейте хоть чем-нибудь эфир
Что бы мне не пришлось тоже падать…

Я пытаюсь в себе убить себя –
Как пытался не раз,
Я пытаюсь в себе убить себя –
Каждый день, всякий час
Я пытаюсь в себе убить себя –
Каждый раз тот же взгляд….

По нарезке кадров прошлого
Протяну лезвием стали острым
Распоров этот мир по швам иструхшим.
И сознание беспрестанно двоится
Растворяя клочья памяти
Тёрпким вкусом вытекающей жизни
Или просто – темнота образы множит…
Раньше я изображал из себя чудовище,
А на самом деле нужно было
Раздеться просто, перед собой глядя
В зеркало…
Безграничность отчаяния
В морщины вбитая
Безразличность мира каменного
Под веками скрытая
Дождь лил – превращая все буквы
В месиво
Забейте хоть кем-нибудь эфир
Убрав эту явь подальше

Я пытаюсь в себе убить себя –
Как пытался не раз,
Я пытаюсь в себе убить себя –
Каждый день, всякий час
Я пытаюсь в себе убить себя –
Каждый раз тот же взгляд….

@темы: Стихи, рус

14:51 

Смалець.

Nemo me impune lacessit
Вона вільна вона жива
Вона самотня лише одна
І з нею разом її печаль
І в горлі комом тихий жаль.
.... Боже-може-вільна ....

І небагато слів з тобою
Життя кінчається в тобі
Лише жорстокою боротьбою
Ти повернеш його собі...

Далеко в простір , бажання тісні
Думки жорстокі – ніж на столі
Далеке минуле, минуло і все...
Лиш на миттєвість – вітер несе
Розплетеність з вихром листям думок
Скажений, нестримний заводять танок
Могутній володар повітря, вогню і річок
Порожній лиш звук, в двері стук
Стук серця – вінок
Овіяний хмарами тихий куток
Бажання живі – росте в тілі ток
Хвилину з ним разом
І часом поруч; по тілу спазмом
Це інша річ

Але навіщо такі думки –
Про те, що буде все знову так
Останні кроки такі легкі
Життя твоє – солоний смак
На вигляд дивне,
На жах просте...
Для неї звичне, та не про те.

І ніби звично, неприємно
Як шумом гучно
Як в ночі темно
І скрізь вікно на вітер погляд
Розбите скло, все ніби поряд
Нічого з того, що таке рідне
Ні кроку твого все огидне
Це ще не все
І не кінець
А час тече
Як сала смалець....!1!...


@ідея:Маленька

@текст:Маленька, Jim Hawking

@темы: Стихи, укр, совместное творчество, раннее

15:11 

ПРИРОДА ТIЛА

Nemo me impune lacessit
Я саме той - завжди їм був,
І буду, до кінця останніх спогадів
Своїх.
Приречений блукати серед стін – чагарників
Маленький тхір, існує так:
А може візьме і протопче новий шлях,
Найкращій - в решті решт
Іскрою здійметься в поля -
Годує Сонце листям Матінка-Земля.
Опиниться могутнім він – володарем рівнин:
Кривавий лев,
Величний звір,
Король над всіми –
Тільки голод править ними.

Ми зникаєм, помалу лишаючи пам’ять
Так потроху нікчемним стає все життя
Вічність тягне нектаром приносячи радість
Так за снами приходить подих нового дня...

Тоді як перестану бути тим – ким,
Завжди вважалось має бути він –
Той гомін полум’я війни
Сліпий як гнів,
Глухий, мов велич стін
Суворої природи кволий син – він.
Так, то проте всього лиш на всього життя,
Безглузда смерть, палка любов,
Бажання страх:
І знов тупе чиєсь життя -
Жорстока плоть, порожній страх - прах.
Байдужість.
Пристрасть.
Нескінченність – птах.
Своїх двох крил, а все ж таки, покірний раб.

Туди де кроки лишаться мої,
Смерть йде
У вікна заглядаючи чужі.

Якщо він справді стане цим –
Порожнім шепотом пустим:
Серед дерев в лісах
І хвилях вітряних трави.
Бажань заручник сам своїх
Скубеться все у хмизі стріх –
Всіх тих –
Мізерних, велетнів, глухих...
Пірнає в глиб, з під мулу подих
Тамує спрагу мимохідь –
Дно також сповнене природи,
Тримає землю для усіх.
Розмови риб німі для того –
Хто, ще не вміє розуміти їх.

Ми зникаємо помалу лишаючи пам’ять, -
Так раптово нікчемним стає все життя.
Вічність тягне нектаром приносячи радість.
Так за нами приходить проміння -(прозріння?) чистого дня...

Туди де кроки лишаться мої,
Смерть йде,
У вікна заглядаючи чужі.

@темы: Стихи, укр

02:18 

Все мы, кому-то, чем-то обязаны…

Nemo me impune lacessit
В кулаке камень,
За плечами бумага,
За стеной кто-то плачет,
А ты в тучи вплетала
Серой лентой надежды,
Сколько лет до придела?
Столько долгих мучений
ТЫ САМА ВИНОВАТА! -
Я твоё видь творенье!
Я твоё оправданье
Этой жизни напрасной.
Ты забыла что тучи
Только Ветру подвластны!
Он погнал их с насеста,
Расплел ленты дождями
Никогда не вернётся –
ЕМУ НЕТ ОПРАВДАНЬЯ!
В кулаке бумага
За плечами седины
Он сидит на параше
Рукой гладя морщины…
в одиночестве полном..

@темы: Стихи, панк, рус

13:54 

MORE

Nemo me impune lacessit
ходить по берегу жизни,
Собирая нежные пёрышки мгновений гармонии,
Замечая их в мокром песке забвения.
Просуши их душой своей чуткою и скрепи мыслью стойкой,
Научись держать равновесие горечи,
И лети одна от мыса предательства.
Ветер - путь ночной, ты Луна его...
Воск желания скрепил воедино надежды
Ты лети над ветром от рассвета прочь
Только солнце хитрое уталит себя – растопив воск нежностью…
Бьётся сердце в застывшем мгновенье, отчаянно.
И не сможешь найти в себе оправдания, падая…

@темы: Настроение, Стихи, рус

19:40 

этот текст был обращён в песню, и даже записан в профессиональной студии

Nemo me impune lacessit
НОЇВ КОВЧЕГ

Все плинуть дні, а з ними роки війни Усіх проти Всього
Смерть і могили на всі боки, складають вічність мовчазну.
Дуже тяжкі останні кроки сходження в труну
Дзвін куль – Жахливі крики стони
КОЛИ ПРИПИНЕТЕ ВІЙНУ...!!!???
Тупу гєть не потрібну – злу...
На ній дві сотні миють гроші, а тисячі ідуть в пітьму
І в пеклі гублять свої душі...
Вогонь розбрату
Скріня Пандори
Відкрита генієм на що...ми йдем? І з ким воюєм?
Братам погибель несемо, себе потроху нищемо...
Чи нам потрібне те все горе???
Чому не спинемо його..???
В нас сила є!!!
Ми можемо! –
Покласти край, сказати “НІ”!
Але..., які ви люди всі...жалієтесь і кричете
Плачете на тлі, та й знову в бій проти людей...
Бездушні ви...огидні всі...
Якби ж мій хрест вас спас....
....Та ні...ви плачете – а ЗЛІ
Я хочу бачить дивні сни, в них: Мир - не біль війни
Всі мрії так! Чекаю знов...надії тінь.
Мій човен плинь....


Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову...
Дротами у горлі
Обірвані строки.
Зруйновані кроки до розуміння буття.
З очей сліз потоки – мить каяття.
Хапати всі шанси – таке розуміння дня,
Що звернув у минуле;
Секунди пластичні, хвилини майбутні
Зникають у вічність...
Жорстокість війни переповнює дійсність
...ми живемо в пітьмі...
Мрії собаками рвані і терзані
Світом затаскані Богом закресленні
З брудом розмішані.
Суть існування стала складнішою
Втритою тишею, меньше доступною,
Ще більше мудрою –
Яскравою, блудною, але не приступною...
Небо плаче знову болі чистою водою
Сплину з нею млою,
Стану для всіх чужою,
Вам не потрібною, долі лиш гідною!
Ви жалюгідні!: боретесь з хвилями
Самими сильними – самі їх творите
Та й від них стогнете! Спинитись не хочете...
Між собою думки скуйовджені
Примирити не можете, так разом тонете
В Часу воді....
Я як листок, що пливе в річці Вічності
Час скоро ваш мине –
Мене не обходить те! Мій човен геть пливе...


Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут!
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд!
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!

Хвилями бурхливими в небі похмурому
Напрямок в темряву – стіни зруйновано.
Іскрами-полум’ям граються в променях
Діти Чорнобиля.
Повно недоумків сидять за веслами ”Влади Небесної”.
Хочеться радості – погляд в ненависті...
Фарбами білими, чорними, сірими
Стіни розписано. Наче наврочено.
Доля спідкай мене.
Та почекай лише, адже цей час мине
Буде колись мое....Сонце –
Заковані кайданами промені – жаркії струмені
Думками болючими, ранами ржавими,
Сіллю политими, чоботами збитими
Шляхами здоланними, щастям незнайденим.
Будинок покинутий заріс павутиною –
Цілими хмарами
Хмарами різними повітря блакитного
тримаюся пальцями
ДОСИТЬ ЛИШЕНЬ УЖЕ!!!
Серце вогонь пече – невже не здатен змінити ЦЕ?!
ДА я такий як всі...-
Зло наче дикий кінь носиться в преріях
Здіймаючи куряву, мозок мій каламутячи
- я не пиборкаю! Ні я не втримаюсь!
Скаженим пострілом, я відвернув себе.
- Ти човен плинь один...
Далі в даль плинь плинь собі....


Плинь... звідси плинь...
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!

@настроение: ...перед войной в Ираке

@темы: Стихи, укр, раннее

01:29 

....................«я» - как идеалистичное эго человека......................

Nemo me impune lacessit
Стальной город свинцовым туманом залит
Возникающим, так, неоткуда
Плавно движется всеми телами
На работы, и обратно домой оттуда
А ведь где тоже есть жизнь другая..?
Вот она! царит в сериалах…
- Так все мы между прочим стали –
Постный хлеб приспособленный под колбасу с салатом…
Приводя нам шаблоны действий
Звезды смотрят сквозь нас с экрана
И реклама пускает корни уцепившись в взгляд томный
Человечества полного страхов.
А ведь так нам намного проще
Всё решают торговые марки
- И теперь будет больше Колы,
Меньше грязи в пустой квартире,
Бельё свежим и нежным запах
И на коже ни одной морщинки
…Пронесётся пакетов парящий пластик
В душе мусор пустых бутылок
- Но кого вообще ебёт это!!!??
…Я в сортире сливаю жажду,
Кипячу в утюге воду
Чай курит можно очень долго
Отхлебнувши из банки Комет
…Так и новый день будет скорым…:
Сникерс
ГалинаБланка – Мивина
Бутылочка Спрайта
Добро за добро нам окажет Орбит.
Безмятежно усталым взглядом мы все ценим как банк нас любит –
Ноль процентов на каждый доллар – так Кредиты растут в моде!
Столько раз я в глазах видел
Только шелест немых чисел
Или просто скользящий график
Для чего? Как? И кто? Зарабатывает – тратит…
Загляну за стену в ванной – А видь там те же драмы
И машинка непрестанно бельё крутит не издав при этом ни звука

В один день – это будет подвиг!
Я не стану смотреть телек
И услышу другие звуки
И себя вдруг словлю на слове!
Я же тоже умею мыслить,
А не той пустотой рекламы
Заполнять свои файлы мозга
Хотя так происходит проще…


@темы: Стихи, панк, рус

08:06 

…усталость…

Nemo me impune lacessit
Непоколебима жизнь моя
Столь весомым, но лёгким словом.
Я допью её до дна,
И оставлю искрится шепот…

За тобой, ещё прейдет день
Закрывать глаза, ярким светом.
Опознать тебя нужно – лень…
Так ушла от меня эта эра…

Будет новый опять день,
За глаза говорить сердцу
О точеных словах-стрел
Проникающих, в самую бездну

Мне не сдавит комком крик,
Той лихой пустоты ветра…
Забывай и меня старик…,
Как забыли тебя дети…

@темы: Стихи, рус

16:46 

_____________________тонкая красная линия_____________________________

Nemo me impune lacessit

И ТОЛЬКО ГОЛОС СТАЛ ДРУГИМ

Огонь – Правило!
Стоять стеною
Один за шиворот,
Другой в обойму
Всего лиш год
За годом, возраст двоют...
Ты постарел не находя покой
Нет! Не хотел
Добытых чувств узнать ещё один огонь...

Сталь холодом накалит порох
За день до истины
Был спущен повод,
И красных, тонких
Линий руки
Узнали тел
Тепло и муки.
И цели замерли
В своей атаке
...Осталась горска гильз
Дней бывших под ногами

Так год за годом
Пулям вторят
в такт.
Открытым взлядом солнце плавил
Ещё одна тропа теперь
Избита сапогами...
Безпалая рука
Путь укажет новым.
За день до цинка
Сам снаряжал обоймы

.......эвакуция........

@темы: Стихи, рус

16:17 

ТЯЖКОГО ПЕКЛА КРИЛА

Nemo me impune lacessit
В кінці все розтин їм розкаже.
Цей славний трунок
Життя позбавив.
Адже життя, змогло в тупик поставить...
Заплатить теж, й вона, мені за ту свободу!
Зірвавши одяг
Впнусь іклами в горло!
-Зазнала змін страшних природа:
Замкнув час в колі
Поді зм’явши в вузол,
Змішав в котлі причино хворі
Тепер як крик – час лине в гори..!..
А за плечима
Тяжкого пекла
Смуток ріже
По пружнім венам ножем надії.
М’якому серцю надав спочинок,
А в голові, мов, щось жевріє...
....Тихо....тихо....

@темы: Стихи, укр

13:18 

ГІРСЬКИЙ ПОТІК, ЩО ХАРЧУЄТЬСЯ ЛЬОДОВИКОМ

Nemo me impune lacessit

У хмаринах, прозорим
Знайшов себе
З сонцем лагідним грався в долонях.
Опускався,так наче сніг
Серцем чистим
На байдужії ваші голови...

Так далеко лежав той край,
Куди в вирій подалась туга –
Понеслась вода
По стрімких ручаях,
Чистим словом гіркого смутку...
Серед вершин ваших, зверхності
Камінь черствий сльоза точила
Вивільняючи гір хребти
З під тяжких обладунків льоду...

Чи помітиш, ти серед срібних снігів
Ту химерну, колишню свободу,
Що із моря Людських Утіх
Відірвалась і стала легкою...??




@темы: Стихи, укр

staбілizatoр нeizбeжнosti

главная