Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных

пространство взгляда


иллюзия мысли камень в стене жизни
URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
14:57 

РОЗБЕЩЕНІСТЬ

Nemo me impune lacessit
Протилежних поглядів, мрії несподівано дивні;
Звабливих ігор пестливі тіні;
Визначних справ необуздані зміни
Куди заведуть доріжки хибні?

Намірів тлінних милі, далеко у нетрі зайшли
Всієї свободи людини. Тонуть в руйнації
колишніх споминів хвилі
Втіх запльованих очі важкії


Зірваний смуток з верхівок дерев,
А можливо камінний схил неба
Гріє день у день, мінить світ –
Плавить погляд нестерпним проміннями

Стільки вже загубив?! Скільки мусиш платити
За хвилини сновиди?
І в словах сили більше не має
І думки повні трунку, у всі відчуття…

Час спинився в своєму безумстві….
Він мріяв – а тепер попелище своє спогляда

@темы: укр, Стихи

23:40 

всё в порядке, всё по теме...

Nemo me impune lacessit
друзья уходят, враги все на местах,
мир превращается в гранату на глазах
желаний перебрав
все изменяю всем но по частям.
мы узнаем друг друга толь по словам.
игры в прятки, с целью время назад...
мы сохраняем трезвый взгляд на пьяный бред.
пускай я не знаю то что все вокруг знают
не сдамся без боя - я тебе обещаю!
время вперёд

15:13 

ЕЁ НАШОЛ!!! LeeRoj

Nemo me impune lacessit
для нас одна жизнь, две смерти…
(За нами…)


Только ты и я больше ни шагу
За каждым из нас
Стоит много взглядов,
За каждым из нас
Пустота есть и память
…Один год за нас…
Два за глазами

И больше не в мочь
Опаздывать долго,
Один раз твой взгляд –
Рассказывать долго…
…А мне по душе
Конкуренция с Богом!

Однажды ко мне
Пришла Смерть-старуха
Я ей отворил, отняв с ходу руку
Отдал ей долги,
Загнал спицы в ногти
Потом отпустил,
Закрыл дверь её морга.
К тебе подошел,
Обнял и тихонько:
- С тобой я одной тепло сохраню
на все вечности годы.
Нежно укрыл и лёг тоже рядом
Охраняя покой от завистливых взглядов.

За нами одна жизнь две смерти

К тебе подходила,
Я тоже вить помню.
Ты ей улыбнулась, сказала:
- Так долго, тебя я ждала…
и вот ты припёрлась,
ну что же, бери!
Вот только напомни –
Кого ты из нас ожиданьем убила???
И Смерть отошла..,
В глаза не смотрела…
Отдала всю кровь свою
В пустую бутылку
Возьми – говорит, вам хватит на долго..!

…А мы без вина
Прозрачные птицы
Летим за добром
По лучам лёгким к солнцу
И бьёмся в стекло пресного мира
В рамах язвительных взглядов и мыслей
Что красят меня, тебя уродливой краской
И вдавят на нас столь нелепые маски
Но не для них…
И не поймут..
Что за нами стоят одна жизнь и две смерти

@темы: Стихи, рус

16:16 

забувши тугу поринаючи у хвилі

Nemo me impune lacessit
Любов твоя, тебе тримае у полоні
і зміст весь в їй,
а решта погляди прозорі.
і камінець що плеще по воді
десь має потонути...

@темы: Стихи, укр

00:47 

Дикий Лис

Nemo me impune lacessit
Сквернословие опустевшего разума
Отыщи свои камни осязания
И дверь долго скрипеть ещё будет?
Нет одних и тех же
Запертых бочек пороху
Не для них мы были сёстрами разума
Познавай себя, и расскажешь всем
О пути своём за вентилем.
Там куда пришел мой побитый смех
Столько дней кипел
Не заплавят в сталь голоса
Не истопит снег…
Столько было нас – раздели на всех
На костёр травы ветви сыпяться
Лист сухой летит –
Воздух небом светится
По костру травы
Шелест лесом стелется
По природе тех, моих, немых
Будет день за днём,
От дня бегать - белки змеями
Нет одних и тех же рвений
Опадает лист и не кажется
Больше лес таким
Диким зверем

@темы: Бред, Стихи, рус

16:24 

СТАРИЙ ЗАВІТ

Nemo me impune lacessit
І слова ковтав, як думки ловив
Виривав із них тихий серця спів.
Голову в золі до долонею сліз
Простягнув; Прибрав…
Сам волосся рвав, і не мав колись
Більше інших справ як втішать її,
Не впізнав чужих у близьких очах
Роз’ятрив; Та й згас
Невимовний страх. А вона лежить
На моїй груді – пестить, шепотить:
Про наш власний світ. Вигрів змія ти…
Розібрав; Все склав…
Каменя до рук вклала саме ти.
Довго я блукав в вдаваній пітьмі
Забарись іще – можеш все знайти…
Здавлений; Легкий…
В темноті своїй, очі вийми їм,
Чи можливо так – душу всю віддать?..
І щоб луснув сміх, аж луна зайшла, за ліс
Втратив; А чи мав..?
Зуб за зуб, ковтав, око в око вграв
За прийдешній світ голови стинав
Без можливих втрат – все одно ти кат!
Буде?; Чи, було?..

@темы: укр, Стихи

01:05 

Nemo me impune lacessit
МНЕ ДАЖЕ НАЧАЛО КАЗАТСЯ, ЧТО ОНО ТАМ ЕСТЬ...

@настроение: ВСЁ ОТНОСИТЕЛЬНО - ВСЕГО

03:40 

чёт меня климануло))))

Nemo me impune lacessit
03:41 

Каміння сад

Nemo me impune lacessit
Будинок зморений, в тіні садів – творінь її схований,
Де по травам росяним, ніжками босими
Ходить жаль неї нічим не прихований.
Нахилявся – пив, змучений, воду терпку він,
Каламутную, що в коріннях гріх, і в каміннях втіх
Заблукав потік, вимивав пісок її гідності,
Та струмок малий, почуттів німих, все вирує ще, надіями.
Так густий туман криє від чужих все життя її
В мряку опустив – захища імла сизим маревом –
Від можливих втрат, чи від пекла шат – не пуска в пітьму.
І хто бачив з гір, а чи чув хто спів, чи хто зір вловив –
Вмить німів – і себе втрачав, у садах її, все він забував…
Про колишній світ, про бажання – сміх. Каменем дерев,
Що долоні в верх, розкриває їх, сонцю простягнув –
Так стоять по вік, вже багато їх, а вона між них
Все блукає поночі….
Тільки лиш торкне пальці кам’яні сонце вранішнє
Своїм променем, як летить вона стрімголов у дім –
Від дня ясних фарб – сей «оманний світ» так ляка її
А між іншим день, згоди не пита, кольорів теплом
Пестить сад і дім, що прихований, так надійно в нім.
А страхи в тінях, порятунку молячи
Заб’ються в щілини фундаменту старого
Її дому літнього – спека бажання стіни йому
Своїм подихом гріє, виноград обвиває пам’яті вікна
По самотнім стежинам, ще ростуть весни квіти
А у дверях любов стелить мріям доріжку;
Наче й страхи розтануть в своїх затишних сховах
Перед сонячним світлом його небайдужої крові –
Та вона не виходить – все лежить день у ліжку.
Проте його світло денне не грітиме вічно….

@темы: Стихи, укр

21:38 

Nemo me impune lacessit
Скроні йому стільки раз здавлені,
І вже чимало було тіней вдаваних,
Тільки він скаржиться все в неї пам’яті.
Так може статися – душу вип’ють долонями,
Хто за що, чим, поповнений? –
Він сліпим міг зостатися…

Ви все вже є одне,
Кожен залежний з вас:
Він від тебе – бо сенсу нема,
Без трепету вічних фраз, -
Ти від своїх ідей – бо як не стане їх,
Він забереться геть; тоді й замерзнеш ти.
Так це не той фінал, що все плекали ви..,
І леза сам на сам, з звіриним інстинктом слів,
А тіло скаже "так!", бо необхідність – "ні"…

Скроні йому стільки раз здавлені,
І вже чимало було тіней вдаваних…

@темы: Стихи, укр

08:47 

наболевшие

Nemo me impune lacessit
потерял пружинку от своего пистолета..... пол ночи искал.....НЕНАШОЛ!!!!...плюнул - - - -новую зделал,,,,РАБОТЕТ!!!!!на выходных отстреляю


P.S. а пружинка таки сука, столько времени её искал искал----и ничего, и в пустую....
отсюда вывод - лутше сразу подрочить чем всю ночь за шлюхами ганятся!





Устал....иду спать.....

@темы: Бред, Настроение, панк

02:18 

Все мы, кому-то, чем-то обязаны…

Nemo me impune lacessit
В кулаке камень,
За плечами бумага,
За стеной кто-то плачет,
А ты в тучи вплетала
Серой лентой надежды,
Сколько лет до придела?
Столько долгих мучений
ТЫ САМА ВИНОВАТА! -
Я твоё видь творенье!
Я твоё оправданье
Этой жизни напрасной.
Ты забыла что тучи
Только Ветру подвластны!
Он погнал их с насеста,
Расплел ленты дождями
Никогда не вернётся –
ЕМУ НЕТ ОПРАВДАНЬЯ!
В кулаке бумага
За плечами седины
Он сидит на параше
Рукой гладя морщины…
в одиночестве полном..

@темы: Стихи, панк, рус

01:04 

......черепица сыпется в осень оставляя головешки небес...

Nemo me impune lacessit
14:57 

бесценность времени, брошенная в колодец вечности

Nemo me impune lacessit






ViTi и Canon


Двор__________________________

Страшные звери! в том дворе






@темы: мой фотопоиск

19:40 

этот текст был обращён в песню, и даже записан в профессиональной студии

Nemo me impune lacessit
НОЇВ КОВЧЕГ

Все плинуть дні, а з ними роки війни Усіх проти Всього
Смерть і могили на всі боки, складають вічність мовчазну.
Дуже тяжкі останні кроки сходження в труну
Дзвін куль – Жахливі крики стони
КОЛИ ПРИПИНЕТЕ ВІЙНУ...!!!???
Тупу гєть не потрібну – злу...
На ній дві сотні миють гроші, а тисячі ідуть в пітьму
І в пеклі гублять свої душі...
Вогонь розбрату
Скріня Пандори
Відкрита генієм на що...ми йдем? І з ким воюєм?
Братам погибель несемо, себе потроху нищемо...
Чи нам потрібне те все горе???
Чому не спинемо його..???
В нас сила є!!!
Ми можемо! –
Покласти край, сказати “НІ”!
Але..., які ви люди всі...жалієтесь і кричете
Плачете на тлі, та й знову в бій проти людей...
Бездушні ви...огидні всі...
Якби ж мій хрест вас спас....
....Та ні...ви плачете – а ЗЛІ
Я хочу бачить дивні сни, в них: Мир - не біль війни
Всі мрії так! Чекаю знов...надії тінь.
Мій човен плинь....


Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову...
Дротами у горлі
Обірвані строки.
Зруйновані кроки до розуміння буття.
З очей сліз потоки – мить каяття.
Хапати всі шанси – таке розуміння дня,
Що звернув у минуле;
Секунди пластичні, хвилини майбутні
Зникають у вічність...
Жорстокість війни переповнює дійсність
...ми живемо в пітьмі...
Мрії собаками рвані і терзані
Світом затаскані Богом закресленні
З брудом розмішані.
Суть існування стала складнішою
Втритою тишею, меньше доступною,
Ще більше мудрою –
Яскравою, блудною, але не приступною...
Небо плаче знову болі чистою водою
Сплину з нею млою,
Стану для всіх чужою,
Вам не потрібною, долі лиш гідною!
Ви жалюгідні!: боретесь з хвилями
Самими сильними – самі їх творите
Та й від них стогнете! Спинитись не хочете...
Між собою думки скуйовджені
Примирити не можете, так разом тонете
В Часу воді....
Я як листок, що пливе в річці Вічності
Час скоро ваш мине –
Мене не обходить те! Мій човен геть пливе...


Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут!
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд!
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!

Хвилями бурхливими в небі похмурому
Напрямок в темряву – стіни зруйновано.
Іскрами-полум’ям граються в променях
Діти Чорнобиля.
Повно недоумків сидять за веслами ”Влади Небесної”.
Хочеться радості – погляд в ненависті...
Фарбами білими, чорними, сірими
Стіни розписано. Наче наврочено.
Доля спідкай мене.
Та почекай лише, адже цей час мине
Буде колись мое....Сонце –
Заковані кайданами промені – жаркії струмені
Думками болючими, ранами ржавими,
Сіллю политими, чоботами збитими
Шляхами здоланними, щастям незнайденим.
Будинок покинутий заріс павутиною –
Цілими хмарами
Хмарами різними повітря блакитного
тримаюся пальцями
ДОСИТЬ ЛИШЕНЬ УЖЕ!!!
Серце вогонь пече – невже не здатен змінити ЦЕ?!
ДА я такий як всі...-
Зло наче дикий кінь носиться в преріях
Здіймаючи куряву, мозок мій каламутячи
- я не пиборкаю! Ні я не втримаюсь!
Скаженим пострілом, я відвернув себе.
- Ти човен плинь один...
Далі в даль плинь плинь собі....


Плинь... звідси плинь...
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!

@настроение: ...перед войной в Ираке

@темы: Стихи, укр, раннее

19:59 

щель в пустом заборе тоже ветром стонет...

Nemo me impune lacessit
21:44 

Для начала вид из моего окна.

Nemo me impune lacessit
Вот такой вот город Киев – разный!


а этот дом я прохожу когда иду на работу:





любимый камин

















а это дом рядом



@темы: мой фотопоиск

03:21 

R.I.P.

Nemo me impune lacessit
Дамская ножка, цветок вялый, плавник тарани...


солёно-горькое сердца пламя,
некого не тревожит ваших чувств каша,
для меня на холсте
хватит даже одной краски, -
бледно-алой скупой кисти маски.


без меня одного миру легче дышать станет,
без моих взглядов, понять легче его краски,
я на шее чужой бренный камень;
неужели и мне без себя легче жить будет?

@темы: рус, Стихи, панк

19:11 

Бубен

Nemo me impune lacessit
Море, море – шумное, дикое
Слюной брызжет,
Ищет в теле моём ссадины.
А он звучит пока очень тихо
Познаёт силу отбросив все камни.



Брызги по скалам – соли объятьями,
Песок прибрежный – шорохом
Его, руки гладят
И кожа стонет нежностью силы,
Собирается с мыслями, ветер горный



Россыпи звука – дождя каплями
Падают в море исчезающих времён
И через минуту бесследно тают
Столько знамений бьются о стёкла
Выбивал этот гром пальцами



День оборванных взглядов
Топится в лужах языков пламени
Бушует повторами кадров
По полотну мириадами спазмов-
Тело прощается с духом…и гаснет…

@музыка: прибоя шум

@темы: Стихи, рус, я, моё изделие

03:56 

...сохнет кожа

Nemo me impune lacessit
каркас готов...
мокнет кожа...
утро покажет
как растягивать время
и будет идти процесс
и новое будет творенье.
стянет верёвка шею туго
тогда-то он петь сможет долго...

@музыка: воображаемая игра на бубне

@настроение: мысли...мысли:... ничего б не проебать,- это важно

@темы: Стихи, моё изделие, рус

staбілizatoр нeizбeжнosti

главная