• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: укр (список заголовков)
02:05 

ГРАТИ

Nemo me impune lacessit
00:43 

Калька

Nemo me impune lacessit
01:55 

Гречність

Nemo me impune lacessit
Хто вирішить за мене справи?
Хто розпочне мою любов?
Хто з вечора мені до рана
Все непокоїтиме кров?
Хто брав мене за браком часу,
Хто шепотів „тебе люблю”, -
Він поривав з надмірних гасел,
Ловив за крильця комашню;
З ним не згадаємо вчорашнє –
Воно віддалося брехні,
І завтрашній день згаслий,
А будні все чомусь важкі –
І вже порожні речі ми...

Буденні речі тягнуть до черева
Прагнуть забути вчорашні рани,
Хтось неволить себе химерами
Хтось дозволить себе –
думкам зухвалим...
Хто нітрохи себе не картаючи
Буде інших, чомусь, цькувати...
Хто каміння набрав за пазухи –
Той заручник своеї драми.
Хто отримує дозвіл на створення
І затисне в руці гранату.
Хто придумує різні правила,
А хто просто чека на ката.
І кому не до того буде; -
Хто ламав у щердь погляди
Не погасне занадто рано.

Буденні речі, нектаром приторним
Дозволять в них назавжди пропасти.
Хто дістене багато спогадів,
Хто самого життя багато...

...І хто вже вмер, а хто за ним,
Та й навздогін –
Буденні речі перетягнуть на себе
весь прядок дій:
Кого ховали ми учора? –
Кого згадаємо завжди? –
Він світ розкрив мені, хоча із роду
Не зліз з старезної печі.
Хто гірший з нас, або хто крачий?
Хто, зрештою, малий ледащо,
Кого роздавлять мов клопа;
Його сахатимуться люди,
Бо він для них „лиха чума”,
Бо серце в нього на поверхні
І думки не тримають зла.

Буденні речі нектаром приторним
Дозволять в них назавжди пропасти.
Хай даремно лунають докори,
І вчорашнім стає дріб’язком
Той – хто невмів прощяти.




@настроение: пора спать..._ _ _

@темы: Стихи, укр

03:54 

Nemo me impune lacessit
майбутні покоління мають час до згуби,
чого не скажеш, вже про нас - кам'яні брили над невеликим пагорбом землі.
Наш день росою на траві почнеться, у мряці сна землі,
світанок гаснуть іржавим серцем буде.
Хто чув думки мої - той бачив світ якого вже не буде, той світ належав весь душі,
а нині, вже, тісні землі кайдани, що б втримати його в собі,
так наче він помер учора, і поховали з ним мене, Амінь...

@темы: я, укр, Стихи, видение, обычно не заметного

03:50 

ЗИМА

Nemo me impune lacessit
Бурхливим полум’ям,
Злетить вінок осінній,
У вікна місяць западе;
Спав літній жар –
І сни тихенько прослизнуть крізь двері.



@темы: я, укр, Стихи

17:27 

____________________________Діти морів________________________

Nemo me impune lacessit


Зітнута бурею хвиля
Зринає вибухом піни,
Напненим стогоном моря -
Здіймаючи іскрами солі
Обірвані вітром вітрила...

Камінням падають краплі
Холодної злої безодні,
Тієї що нас споглядає
Коли віддаєш їй свій погляд...

Приречене дійсністю правди
Повітря спливає із грудей,
Де вогкою мороку пряжа
Ховає в собі тіні наші,
Для того щоб бути сильніше...


запись создана: 13.05.2007 в 04:07

@темы: я, укр, Стихи

01:05 

________________ОЗИМА______________________________________

Nemo me impune lacessit
Необхідно блукати полем -
Неодмінно шукаючи радості
Горе зляжеться тихими стонами –
Проросте на весні пам’ять
Зеленітиме, в день спатиме
Серпом ніжності
Старість жатиме спокій;
Дні останні
Перепелами злітатимуть
Зерна шукаючи –
Добре те, що ще є ... Яра...

Необхідно приймати рішення –
Ті, яких не бажаємо знати.
Зобов’язання перед дійсністю.
Бо утримать не зможемо змушених,
І віддати за них свободу.
Подих твій до нас вже не вернеться –
А у нас і на тебе стане.
Хто -зна як тільки тіні вкрадуться; –
І куди западе смуток - ?
Трохи вип’єш –
комусь зірвешся
Я тобі не подам руку
Коли вийду – в ці двері
Самотність зайде,
І не піде, - лишиться:
Буде дощ по мисках розливати

@темы: укр, Стихи

02:56 

___________________________________________ЯРА________________________

Nemo me impune lacessit
Коли вийду – в ці двері ,
самотність зайде і не піде –лишиться
буде дощ по мисках розливати.

Необхідно приймати рішення –
Ті, яких не бажаємо знати.
Зобов’язання перед дійсністю –
Бо утримать не можемо змушених,
І віддати за них свободу.
Подих твій до нас не вернеться
А у нас і на тебе стане.

Хтозна як тільки тіні вкрадуться –
І куди западе смуток? –
Трохи вип’єш –
Комусь зірвешся,
Я тобі не подам руку!!!

Необхідно блукати полем
Неодмінно шукаючи радості –
Горе зляжеться тихими стонами,
Проросте на весні пам’ять; –
Зеленітиме, в день спатиме;
Серпом ніжності – старість жатиме
Спокій.
Дні останні у вирій летітимуть;
З загублених зерен –
На той рік проросте пагін.

@темы: укр, Стихи

16:52 

Горнило

Nemo me impune lacessit
Південний вітер
В іржаві хвилі
По схилах ржавих
Іржаве небо кидає тіні
Так море ржаве, у своїй піні
І крізь повітря сонце сходить
Даючи ржавим скелям барви –
Ліси озера, долини ріки.
Лісам – зелене,
Горам – долини,
З руди отримали
Метали різні
А сонне сонце тихо сходить
І в ранці видно всі дари природи.

@настроение: и такое бывает. о природе вспоминая море

@темы: укр, Стихи

01:29 

колискова вітру

Nemo me impune lacessit
Вечірнє сонце ковзає підлогою.
Розливається по всіх закутках, шукаючи в них притулку,
Відкидаючи стінами зіткану з тіней одлежу.
З тіней квітів на підвіконні. З тіней всього безладу, того що зібрався на письмовому столі за цілий тиждень. Весь цей мотлох філіжанка порожня. В ній, ще з учорашнього вечора небуло теплого подиху води. Лише зашкарублі дрібні чаїнки, наче сміються над величчу тіней незначущих предметів. Вони вже більше не відчують, не відтворять присмаку життя....
А тіні повзуть по стінах, витісняючи світло на стелю не чекаючи слушних моментів женуть його по стелі.
Сонце тане за обріем.
Тіні враз зникають.
Все спиняеться – панує морок...
...завіса...


@настроение: колись був День... не той що тепер - він уже вмер.

@темы: Настроение, укр, видение, обычно не заметного

18:29 

уривки вітру вічного - фрагменти аркуша

Nemo me impune lacessit
Блукаєш - маєш клопіт,
І сам все знаєш –
Прожній шепіт,
Кому зухвалий, кому химерний...
Ні думок зграї –
І не каміння,
Згадаеш може чому повинна,
І хто з них винний?

Крилаті вікна, керпаті клени
Тінь згасне з часом – він може вмерти.
.....Чому ти мусиш? Кого?, й за віщо?
Коли вже здійснять твої надії?
...Надійні руки, чи може крила.
Невже з них впаде – душа яскріла.
Коло сторонніх. Біль, або коле....
.....Здіймешся в гору.....

Вітри бажань – зворотні хвилі,
Здв’яхи у морі воду міцно тримають
І тому необхідні.....
...............................Чи Бог дав грубо
Дріб’язку у консервних бляшанках
Сіллю з’їдженого. Громовим поглядом,
Стільником з’їхав . ...... –
Тримай в собі полум’я,
Тримай в собі трішки пекла,
Я трішки заплутався –
З далеку їхав....


@темы: Стихи, укр

03:07 

К.В.ізЛ.

Nemo me impune lacessit
КОЛІР ВИШНІ З ЛЬОДОМ


Кроки хворі, але заповзяті,
Очі стиглі - життя спраглі.
Тіло з ними займа простір.
Їх думки на смак крові.
...Іще живі, хоча, не дуже
На смак люди - ВИШНІ З ЛЬОДОМ

Самі слова - лиш порожнеча...
Займає тлін епохи сеї.
І день за днем катую тугу
...Лишилось вмерти - та й все по тому...
- Але чи зможу змінити словом
природу дій людських відносин..?
І батько сина почує слово.
...Він озирнеться ...вона все скаже.
Палає небо лишень зірками,
Світанок займе усі кордони,
І всі без злості ми заговорим.
- Та я про що..? ВИ ЛИШЕ ЛЮДИ!!!
Собі на згубу,
землі у шлунок, вишні з льоду...
...Але що зможу змінити словом...?

Та це не все - тривають роки
і крок за кроком - цей світ хворий.
В очах жевріє надії смуток...
- Можливо хтось, змінити зможе
природу дій людських відносин,
що здіймуть світ. хоч не на довго...
а батько сина візьме за руку
та все ж навчить, як ладувати люфу.

@темы: Стихи, укр

23:58 

----------------------- 47,2*................................(температура градусника)

Nemo me impune lacessit
В розкритії вікна
Вривається вітер...
Затишок тихий,-
Сполохавши квіти.
Розтріпані штори
Його так чекали –
І тихо з ним
Щоночі зітхали...

І буде знов день!...
Ні - не той, що тепер,-
Він уже вмер.

Дріб’ящить по вікнах день.
День, мілких краплинок,
Павуки десь по кутках, лагодять щілини,-
Стомлений ходою, все тьохкає годинник;
- сьогодні, я померла....,
і ніби..., наче...?, вчора...-
...пожухлі дикі рози,
так ніяково пахли –
і все ворошать спокій
чийогось тіла пальці,
шукаючи найкращу.-
та де були раніше...?
Кому віддали ласку?
Я так на їх чекала...,
а ненависним квітам
дісталась, вся та ніжність,
що його пальці мали.
А як же я...?...
НЕВДЯЧНІ!
Вони так само мертві..!.
І наче, нас ховали,
і ніби я спочила.....
насправді я ж скубала, на мертвій качці пір’я.

В розкритії вікна
Вривається вітер...
Затишок тихий,-
Сполохавши квіти.
Розтріпані штори
Його так чекали –
І тихо з ним
Щоночі зітхали.

Надімною вже було, безліч рваних квітів,
По засохлих пелюстках дріб’ящав,
День мілких краплинок,
Бубонів із вітром він, десь у верховітті,
Наче й трави колихав, приторним туманом.
- По мені, той торішній ранок,
запалив свої свічки,
і злетів з фіранок.
Бо не зчулася в ночі,
як життя скінчилось,-
адже всі мої пісні з вечора наснились.
Бо тобі, вони гучні, не запали в душу –
і лишили по собі, тільки з тіла мушлю –
...бо тобі мої пісні, так і не наснились –
і закутавши в рядки,
Смерть мене сповила,
загойдала у труні – тихо примовляла...
і таки, моїй душі, спокій дарувала.

В розкритії вікна
Вривається вітер...
Затишок тихий,-
Сполохавши квіти.
Розтріпані штори
Його так чекали –
І тихо з ним,
...щоночі ...
А з каменю тесаним брилам – НАЧХАТИ.

@настроение: интересно где была моя душа в этот момент?

@темы: Настроение, Стихи, укр

13:18 

ГІРСЬКИЙ ПОТІК, ЩО ХАРЧУЄТЬСЯ ЛЬОДОВИКОМ

Nemo me impune lacessit

У хмаринах, прозорим
Знайшов себе
З сонцем лагідним грався в долонях.
Опускався,так наче сніг
Серцем чистим
На байдужії ваші голови...

Так далеко лежав той край,
Куди в вирій подалась туга –
Понеслась вода
По стрімких ручаях,
Чистим словом гіркого смутку...
Серед вершин ваших, зверхності
Камінь черствий сльоза точила
Вивільняючи гір хребти
З під тяжких обладунків льоду...

Чи помітиш, ти серед срібних снігів
Ту химерну, колишню свободу,
Що із моря Людських Утіх
Відірвалась і стала легкою...??




@темы: Стихи, укр

16:17 

ТЯЖКОГО ПЕКЛА КРИЛА

Nemo me impune lacessit
В кінці все розтин їм розкаже.
Цей славний трунок
Життя позбавив.
Адже життя, змогло в тупик поставить...
Заплатить теж, й вона, мені за ту свободу!
Зірвавши одяг
Впнусь іклами в горло!
-Зазнала змін страшних природа:
Замкнув час в колі
Поді зм’явши в вузол,
Змішав в котлі причино хворі
Тепер як крик – час лине в гори..!..
А за плечима
Тяжкого пекла
Смуток ріже
По пружнім венам ножем надії.
М’якому серцю надав спочинок,
А в голові, мов, щось жевріє...
....Тихо....тихо....

@темы: Стихи, укр

19:40 

этот текст был обращён в песню, и даже записан в профессиональной студии

Nemo me impune lacessit
НОЇВ КОВЧЕГ

Все плинуть дні, а з ними роки війни Усіх проти Всього
Смерть і могили на всі боки, складають вічність мовчазну.
Дуже тяжкі останні кроки сходження в труну
Дзвін куль – Жахливі крики стони
КОЛИ ПРИПИНЕТЕ ВІЙНУ...!!!???
Тупу гєть не потрібну – злу...
На ній дві сотні миють гроші, а тисячі ідуть в пітьму
І в пеклі гублять свої душі...
Вогонь розбрату
Скріня Пандори
Відкрита генієм на що...ми йдем? І з ким воюєм?
Братам погибель несемо, себе потроху нищемо...
Чи нам потрібне те все горе???
Чому не спинемо його..???
В нас сила є!!!
Ми можемо! –
Покласти край, сказати “НІ”!
Але..., які ви люди всі...жалієтесь і кричете
Плачете на тлі, та й знову в бій проти людей...
Бездушні ви...огидні всі...
Якби ж мій хрест вас спас....
....Та ні...ви плачете – а ЗЛІ
Я хочу бачить дивні сни, в них: Мир - не біль війни
Всі мрії так! Чекаю знов...надії тінь.
Мій човен плинь....


Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову...
Дротами у горлі
Обірвані строки.
Зруйновані кроки до розуміння буття.
З очей сліз потоки – мить каяття.
Хапати всі шанси – таке розуміння дня,
Що звернув у минуле;
Секунди пластичні, хвилини майбутні
Зникають у вічність...
Жорстокість війни переповнює дійсність
...ми живемо в пітьмі...
Мрії собаками рвані і терзані
Світом затаскані Богом закресленні
З брудом розмішані.
Суть існування стала складнішою
Втритою тишею, меньше доступною,
Ще більше мудрою –
Яскравою, блудною, але не приступною...
Небо плаче знову болі чистою водою
Сплину з нею млою,
Стану для всіх чужою,
Вам не потрібною, долі лиш гідною!
Ви жалюгідні!: боретесь з хвилями
Самими сильними – самі їх творите
Та й від них стогнете! Спинитись не хочете...
Між собою думки скуйовджені
Примирити не можете, так разом тонете
В Часу воді....
Я як листок, що пливе в річці Вічності
Час скоро ваш мине –
Мене не обходить те! Мій човен геть пливе...


Плинь звідси плинь
Не зрозуміли тут!
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд!
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!

Хвилями бурхливими в небі похмурому
Напрямок в темряву – стіни зруйновано.
Іскрами-полум’ям граються в променях
Діти Чорнобиля.
Повно недоумків сидять за веслами ”Влади Небесної”.
Хочеться радості – погляд в ненависті...
Фарбами білими, чорними, сірими
Стіни розписано. Наче наврочено.
Доля спідкай мене.
Та почекай лише, адже цей час мине
Буде колись мое....Сонце –
Заковані кайданами промені – жаркії струмені
Думками болючими, ранами ржавими,
Сіллю политими, чоботами збитими
Шляхами здоланними, щастям незнайденим.
Будинок покинутий заріс павутиною –
Цілими хмарами
Хмарами різними повітря блакитного
тримаюся пальцями
ДОСИТЬ ЛИШЕНЬ УЖЕ!!!
Серце вогонь пече – невже не здатен змінити ЦЕ?!
ДА я такий як всі...-
Зло наче дикий кінь носиться в преріях
Здіймаючи куряву, мозок мій каламутячи
- я не пиборкаю! Ні я не втримаюсь!
Скаженим пострілом, я відвернув себе.
- Ти човен плинь один...
Далі в даль плинь плинь собі....


Плинь... звідси плинь...
Не зрозуміли тут.
Плинь, плинь човен плинь
В вічність пусту...
Плинь далі, плинь
Вода омиє землі бруд.
Плинь, плинь човен плинь
Зачинай суть нову!

@настроение: ...перед войной в Ираке

@темы: Стихи, укр, раннее

15:11 

ПРИРОДА ТIЛА

Nemo me impune lacessit
Я саме той - завжди їм був,
І буду, до кінця останніх спогадів
Своїх.
Приречений блукати серед стін – чагарників
Маленький тхір, існує так:
А може візьме і протопче новий шлях,
Найкращій - в решті решт
Іскрою здійметься в поля -
Годує Сонце листям Матінка-Земля.
Опиниться могутнім він – володарем рівнин:
Кривавий лев,
Величний звір,
Король над всіми –
Тільки голод править ними.

Ми зникаєм, помалу лишаючи пам’ять
Так потроху нікчемним стає все життя
Вічність тягне нектаром приносячи радість
Так за снами приходить подих нового дня...

Тоді як перестану бути тим – ким,
Завжди вважалось має бути він –
Той гомін полум’я війни
Сліпий як гнів,
Глухий, мов велич стін
Суворої природи кволий син – він.
Так, то проте всього лиш на всього життя,
Безглузда смерть, палка любов,
Бажання страх:
І знов тупе чиєсь життя -
Жорстока плоть, порожній страх - прах.
Байдужість.
Пристрасть.
Нескінченність – птах.
Своїх двох крил, а все ж таки, покірний раб.

Туди де кроки лишаться мої,
Смерть йде
У вікна заглядаючи чужі.

Якщо він справді стане цим –
Порожнім шепотом пустим:
Серед дерев в лісах
І хвилях вітряних трави.
Бажань заручник сам своїх
Скубеться все у хмизі стріх –
Всіх тих –
Мізерних, велетнів, глухих...
Пірнає в глиб, з під мулу подих
Тамує спрагу мимохідь –
Дно також сповнене природи,
Тримає землю для усіх.
Розмови риб німі для того –
Хто, ще не вміє розуміти їх.

Ми зникаємо помалу лишаючи пам’ять, -
Так раптово нікчемним стає все життя.
Вічність тягне нектаром приносячи радість.
Так за нами приходить проміння -(прозріння?) чистого дня...

Туди де кроки лишаться мої,
Смерть йде,
У вікна заглядаючи чужі.

@темы: Стихи, укр

14:51 

Смалець.

Nemo me impune lacessit
Вона вільна вона жива
Вона самотня лише одна
І з нею разом її печаль
І в горлі комом тихий жаль.
.... Боже-може-вільна ....

І небагато слів з тобою
Життя кінчається в тобі
Лише жорстокою боротьбою
Ти повернеш його собі...

Далеко в простір , бажання тісні
Думки жорстокі – ніж на столі
Далеке минуле, минуло і все...
Лиш на миттєвість – вітер несе
Розплетеність з вихром листям думок
Скажений, нестримний заводять танок
Могутній володар повітря, вогню і річок
Порожній лиш звук, в двері стук
Стук серця – вінок
Овіяний хмарами тихий куток
Бажання живі – росте в тілі ток
Хвилину з ним разом
І часом поруч; по тілу спазмом
Це інша річ

Але навіщо такі думки –
Про те, що буде все знову так
Останні кроки такі легкі
Життя твоє – солоний смак
На вигляд дивне,
На жах просте...
Для неї звичне, та не про те.

І ніби звично, неприємно
Як шумом гучно
Як в ночі темно
І скрізь вікно на вітер погляд
Розбите скло, все ніби поряд
Нічого з того, що таке рідне
Ні кроку твого все огидне
Це ще не все
І не кінець
А час тече
Як сала смалець....!1!...


@ідея:Маленька

@текст:Маленька, Jim Hawking

@темы: Стихи, укр, совместное творчество, раннее

20:58 

Ніч життя квіту

Nemo me impune lacessit
Прострілене сонце захлинається кров’ю
Іскри життя вже ледь торкаються хмар,
Захід багряний запікається ніччю,
В темряві тоне – зринає
Бліда сонця душа....
Вже пелюстки останні падають долі
І обглоданий вітром скелет квітки стримить
Хай до завтра....,
А там буде нова подія,
Будуть нові бажання:
Зтяти інший букет.
В кришталеве повітря влить для нього надію –
Загасить його біль, в милуванні очей,
І так солодко, з цвіту, запах ніжний чавити –
Аж доки помре......
В місячнім сяйві розчинеться –
Смерть-пелюстка камінням впаде;
До нового дня.
До нової події –
До німої свободи,
Що тешеться в вікна
Крізь розірвані штори -
Що знищить всі квіти
На пустельній землі...
Вітер в небі жене чорного каменя брили.
Стелиться в ямах холодний туман.
Схід ріжеться світлими стрічками в вічі,
Світ кришиться в дріб’язок безлічи фарб.

@темы: Стихи, укр

20:35 

ПАЛІТУРА

Nemo me impune lacessit
Коли в дома нікому ждать
Коли завжди один
Візьми полум’я свічки в дорогу
Блукай серед інших –
Гір будинків торішніх
І ям тих, хто в них жив.
…скільки попелу слів,
хоча хмиз ще не згас.
…Може вітер по схилах розвіє…
Хмиз, хмиз, хмиз
Жре вогонь,
Хмиз обглоданних літер
Хмиз обпалених холодом сліз.
Хмиз, хмиз…
Наче, десь там ножем,
Із середини стрімко –
Протнув серце наскрізь,
Розриває одежу…
Липке шмаття висить,
Аж дивитися гидко
І зламати ту вісь,
Наче, дійсно не сила –
А насправді вона
Вся давно вже і стліла.
…Тільки слів колючки,
Повпивались надійно.
Тільки сонце важке,
Душу в’ялить постійно:
Тільки слів вже німих більше не треба!
Бо нема в них зерна, а ні дій, а ні чого,
Тільки: Хмиз…, хмиз…, хмиз,
Брудні аркуші –
Хмиз болючих літер
Хмиз обвітрених сліз,
Хмиз…,хмиз.


Чистий лист –
Свіжий хмиз.
Пальці коле сухий.
Грає він лиш тоді,
Коли попіл з нього стає…
Хмиз, хмиз, хмиз
Байраки слів
Хмиз колючих літер.
Хмиз жорстоких сліз
Хмиз …хмиз.
Час іти до землі,
Свойого порога.

@темы: укр, Стихи

staбілizatoр нeizбeжнosti

главная