Прочитайте, как обстоят дела у сайта Дневников и как вы можете помочь!
×

пространство взгляда


иллюзия мысли камень в стене жизни
URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
17:27 

____________________________Діти морів________________________

Nemo me impune lacessit


Зітнута бурею хвиля
Зринає вибухом піни,
Напненим стогоном моря -
Здіймаючи іскрами солі
Обірвані вітром вітрила...

Камінням падають краплі
Холодної злої безодні,
Тієї що нас споглядає
Коли віддаєш їй свій погляд...

Приречене дійсністю правди
Повітря спливає із грудей,
Де вогкою мороку пряжа
Ховає в собі тіні наші,
Для того щоб бути сильніше...


запись создана: 13.05.2007 в 04:07

@темы: я, укр, Стихи

01:25 

Nemo me impune lacessit
Давай хвилини піском розсиплемо
Перетворимо ванну на берег тропічний
Склом розбитим дно встелемо
У долонях по щоках соляться
Гребні хвиль оксамиту
Станем нарівно за борти каперів
Громом сорому розірвемо простір
Із гармат полетить розпач щастя
Під свободи вітрилами рваними
Сталь холодна за нас говоритиме
Криця відчаю розлетиться ударами,
Спробами досягти тепла серця.
В океан програші парусиною вкутані.
Тиші віддавши належне
Перегорнемо пісок в колбах
І у дзвін відіб’єм зміни.

Давай штори з петель зірвемо
На друзки шибки світанковим маревом
Ні на мить повік не закриємо
Розфарбуємо повітря пензлями
І смакує день акварелями
Грати стін давай ластиком зітремо
Тіні всі до шаф запроторимо
Будем ночі, дні - за хвилини міряти
Годинника кам’яним циферблатом,
Ні на мить себе не зариєм вже.
Світла день на життя втимаєм

Або підлогу розкреслимо картою
Розлетимось на роки від Гринвіча
Стрілки подій часом змінюючи
Подолаєм пустелі відчаю
Як най далі мандруючи горами
Від себе тікаючи на собі несемо приховане
Тільки все ж так і не вийшли з кімнати

Кожен крок ретельно вивірян
Кожен подих пружина стиснута.
Шляхи день за днем ті самі проходимо
Опівдні нарівно сходимось
І цілий вік знов в здогадки
На половини, чверті, десяті спізнюємось
Коліщата подій крутяться міняючи декорації
Кожен сам на сам до дванадцяти
Кожен крок секунд – серце-маятник
Стрілки переводимо коли спиниться
Я чекаю скрізь о дванадцятій
І шукаю всюди переходжу ділення
Пружина стиснута шестерні з вісей
Прагне вирвати, циферблату коло
Замкнуте розірвати мріючи
Годинник, тебе знайшовши, викинуть

@темы: укр

23:40 

всё в порядке, всё по теме...

Nemo me impune lacessit
друзья уходят, враги все на местах,
мир превращается в гранату на глазах
желаний перебрав
все изменяю всем но по частям.
мы узнаем друг друга толь по словам.
игры в прятки, с целью время назад...
мы сохраняем трезвый взгляд на пьяный бред.
пускай я не знаю то что все вокруг знают
не сдамся без боя - я тебе обещаю!
время вперёд

16:16 

забувши тугу поринаючи у хвилі

Nemo me impune lacessit
Любов твоя, тебе тримае у полоні
і зміст весь в їй,
а решта погляди прозорі.
і камінець що плеще по воді
десь має потонути...

@темы: Стихи, укр

16:02 

.........пустота эфира On-Line

Nemo me impune lacessit
Бессмертных единицы,
Смертные – бесконечны.
Только пока существуют последние
легенды живы, минуя их смерти…

@настроение: Off-Line

@темы: Стихи, рус

16:24 

СТАРИЙ ЗАВІТ

Nemo me impune lacessit
І слова ковтав, як думки ловив
Виривав із них тихий серця спів.
Голову в золі до долонею сліз
Простягнув; Прибрав…
Сам волосся рвав, і не мав колись
Більше інших справ як втішать її,
Не впізнав чужих у близьких очах
Роз’ятрив; Та й згас
Невимовний страх. А вона лежить
На моїй груді – пестить, шепотить:
Про наш власний світ. Вигрів змія ти…
Розібрав; Все склав…
Каменя до рук вклала саме ти.
Довго я блукав в вдаваній пітьмі
Забарись іще – можеш все знайти…
Здавлений; Легкий…
В темноті своїй, очі вийми їм,
Чи можливо так – душу всю віддать?..
І щоб луснув сміх, аж луна зайшла, за ліс
Втратив; А чи мав..?
Зуб за зуб, ковтав, око в око вграв
За прийдешній світ голови стинав
Без можливих втрат – все одно ти кат!
Буде?; Чи, було?..

@темы: укр, Стихи

14:57 

РОЗБЕЩЕНІСТЬ

Nemo me impune lacessit
Протилежних поглядів, мрії несподівано дивні;
Звабливих ігор пестливі тіні;
Визначних справ необуздані зміни
Куди заведуть доріжки хибні?

Намірів тлінних милі, далеко у нетрі зайшли
Всієї свободи людини. Тонуть в руйнації
колишніх споминів хвилі
Втіх запльованих очі важкії


Зірваний смуток з верхівок дерев,
А можливо камінний схил неба
Гріє день у день, мінить світ –
Плавить погляд нестерпним проміннями

Стільки вже загубив?! Скільки мусиш платити
За хвилини сновиди?
І в словах сили більше не має
І думки повні трунку, у всі відчуття…

Час спинився в своєму безумстві….
Він мріяв – а тепер попелище своє спогляда

@темы: укр, Стихи

03:41 

Каміння сад

Nemo me impune lacessit
Будинок зморений, в тіні садів – творінь її схований,
Де по травам росяним, ніжками босими
Ходить жаль неї нічим не прихований.
Нахилявся – пив, змучений, воду терпку він,
Каламутную, що в коріннях гріх, і в каміннях втіх
Заблукав потік, вимивав пісок її гідності,
Та струмок малий, почуттів німих, все вирує ще, надіями.
Так густий туман криє від чужих все життя її
В мряку опустив – захища імла сизим маревом –
Від можливих втрат, чи від пекла шат – не пуска в пітьму.
І хто бачив з гір, а чи чув хто спів, чи хто зір вловив –
Вмить німів – і себе втрачав, у садах її, все він забував…
Про колишній світ, про бажання – сміх. Каменем дерев,
Що долоні в верх, розкриває їх, сонцю простягнув –
Так стоять по вік, вже багато їх, а вона між них
Все блукає поночі….
Тільки лиш торкне пальці кам’яні сонце вранішнє
Своїм променем, як летить вона стрімголов у дім –
Від дня ясних фарб – сей «оманний світ» так ляка її
А між іншим день, згоди не пита, кольорів теплом
Пестить сад і дім, що прихований, так надійно в нім.
А страхи в тінях, порятунку молячи
Заб’ються в щілини фундаменту старого
Її дому літнього – спека бажання стіни йому
Своїм подихом гріє, виноград обвиває пам’яті вікна
По самотнім стежинам, ще ростуть весни квіти
А у дверях любов стелить мріям доріжку;
Наче й страхи розтануть в своїх затишних сховах
Перед сонячним світлом його небайдужої крові –
Та вона не виходить – все лежить день у ліжку.
Проте його світло денне не грітиме вічно….

@темы: Стихи, укр

03:40 

чёт меня климануло))))

Nemo me impune lacessit
00:47 

Дикий Лис

Nemo me impune lacessit
Сквернословие опустевшего разума
Отыщи свои камни осязания
И дверь долго скрипеть ещё будет?
Нет одних и тех же
Запертых бочек пороху
Не для них мы были сёстрами разума
Познавай себя, и расскажешь всем
О пути своём за вентилем.
Там куда пришел мой побитый смех
Столько дней кипел
Не заплавят в сталь голоса
Не истопит снег…
Столько было нас – раздели на всех
На костёр травы ветви сыпяться
Лист сухой летит –
Воздух небом светится
По костру травы
Шелест лесом стелется
По природе тех, моих, немых
Будет день за днём,
От дня бегать - белки змеями
Нет одних и тех же рвений
Опадает лист и не кажется
Больше лес таким
Диким зверем

@темы: Бред, Стихи, рус

21:38 

Nemo me impune lacessit
Скроні йому стільки раз здавлені,
І вже чимало було тіней вдаваних,
Тільки він скаржиться все в неї пам’яті.
Так може статися – душу вип’ють долонями,
Хто за що, чим, поповнений? –
Він сліпим міг зостатися…

Ви все вже є одне,
Кожен залежний з вас:
Він від тебе – бо сенсу нема,
Без трепету вічних фраз, -
Ти від своїх ідей – бо як не стане їх,
Він забереться геть; тоді й замерзнеш ти.
Так це не той фінал, що все плекали ви..,
І леза сам на сам, з звіриним інстинктом слів,
А тіло скаже "так!", бо необхідність – "ні"…

Скроні йому стільки раз здавлені,
І вже чимало було тіней вдаваних…

@темы: Стихи, укр

20:35 

ПАЛІТУРА

Nemo me impune lacessit
Коли в дома нікому ждать
Коли завжди один
Візьми полум’я свічки в дорогу
Блукай серед інших –
Гір будинків торішніх
І ям тих, хто в них жив.
…скільки попелу слів,
хоча хмиз ще не згас.
…Може вітер по схилах розвіє…
Хмиз, хмиз, хмиз
Жре вогонь,
Хмиз обглоданних літер
Хмиз обпалених холодом сліз.
Хмиз, хмиз…
Наче, десь там ножем,
Із середини стрімко –
Протнув серце наскрізь,
Розриває одежу…
Липке шмаття висить,
Аж дивитися гидко
І зламати ту вісь,
Наче, дійсно не сила –
А насправді вона
Вся давно вже і стліла.
…Тільки слів колючки,
Повпивались надійно.
Тільки сонце важке,
Душу в’ялить постійно:
Тільки слів вже німих більше не треба!
Бо нема в них зерна, а ні дій, а ні чого,
Тільки: Хмиз…, хмиз…, хмиз,
Брудні аркуші –
Хмиз болючих літер
Хмиз обвітрених сліз,
Хмиз…,хмиз.


Чистий лист –
Свіжий хмиз.
Пальці коле сухий.
Грає він лиш тоді,
Коли попіл з нього стає…
Хмиз, хмиз, хмиз
Байраки слів
Хмиз колючих літер.
Хмиз жорстоких сліз
Хмиз …хмиз.
Час іти до землі,
Свойого порога.

@темы: укр, Стихи

20:58 

Ніч життя квіту

Nemo me impune lacessit
Прострілене сонце захлинається кров’ю
Іскри життя вже ледь торкаються хмар,
Захід багряний запікається ніччю,
В темряві тоне – зринає
Бліда сонця душа....
Вже пелюстки останні падають долі
І обглоданий вітром скелет квітки стримить
Хай до завтра....,
А там буде нова подія,
Будуть нові бажання:
Зтяти інший букет.
В кришталеве повітря влить для нього надію –
Загасить його біль, в милуванні очей,
І так солодко, з цвіту, запах ніжний чавити –
Аж доки помре......
В місячнім сяйві розчинеться –
Смерть-пелюстка камінням впаде;
До нового дня.
До нової події –
До німої свободи,
Що тешеться в вікна
Крізь розірвані штори -
Що знищить всі квіти
На пустельній землі...
Вітер в небі жене чорного каменя брили.
Стелиться в ямах холодний туман.
Схід ріжеться світлими стрічками в вічі,
Світ кришиться в дріб’язок безлічи фарб.

@темы: Стихи, укр

20:41 

Nemo me impune lacessit
Ещё несколько таких ночей –
«Сам с собой» - и этот человек
Меня точно убьет

Отражение моё в полуполной
Надпитой чашке,
Душ по телу, агонией лёгкой
Капель множится,
Бездна сырости на подушке истерзанной
И вокруг тишина
Нелепостью звуков города полная…
В даль глядишь, всверливаясь
В сознания потолок бетонный.
Отковав сталь клинка в голосе,
Не увидев в глазах их равенства,
Проходил мимо пьяный
…Так и брёл, вовремя не успев
Распознать старость в пепле
Струшенном, что посыпался на пол
А теперь и с меня дождь смывает краски…
Забейте хоть чем-нибудь эфир
Что бы мне не пришлось тоже падать…

Я пытаюсь в себе убить себя –
Как пытался не раз,
Я пытаюсь в себе убить себя –
Каждый день, всякий час
Я пытаюсь в себе убить себя –
Каждый раз тот же взгляд….

По нарезке кадров прошлого
Протяну лезвием стали острым
Распоров этот мир по швам иструхшим.
И сознание беспрестанно двоится
Растворяя клочья памяти
Тёрпким вкусом вытекающей жизни
Или просто – темнота образы множит…
Раньше я изображал из себя чудовище,
А на самом деле нужно было
Раздеться просто, перед собой глядя
В зеркало…
Безграничность отчаяния
В морщины вбитая
Безразличность мира каменного
Под веками скрытая
Дождь лил – превращая все буквы
В месиво
Забейте хоть кем-нибудь эфир
Убрав эту явь подальше

Я пытаюсь в себе убить себя –
Как пытался не раз,
Я пытаюсь в себе убить себя –
Каждый день, всякий час
Я пытаюсь в себе убить себя –
Каждый раз тот же взгляд….

@темы: Стихи, рус

08:47 

наболевшие

Nemo me impune lacessit
потерял пружинку от своего пистолета..... пол ночи искал.....НЕНАШОЛ!!!!...плюнул - - - -новую зделал,,,,РАБОТЕТ!!!!!на выходных отстреляю


P.S. а пружинка таки сука, столько времени её искал искал----и ничего, и в пустую....
отсюда вывод - лутше сразу подрочить чем всю ночь за шлюхами ганятся!





Устал....иду спать.....

@темы: Бред, Настроение, панк

14:51 

Смалець.

Nemo me impune lacessit
Вона вільна вона жива
Вона самотня лише одна
І з нею разом її печаль
І в горлі комом тихий жаль.
.... Боже-може-вільна ....

І небагато слів з тобою
Життя кінчається в тобі
Лише жорстокою боротьбою
Ти повернеш його собі...

Далеко в простір , бажання тісні
Думки жорстокі – ніж на столі
Далеке минуле, минуло і все...
Лиш на миттєвість – вітер несе
Розплетеність з вихром листям думок
Скажений, нестримний заводять танок
Могутній володар повітря, вогню і річок
Порожній лиш звук, в двері стук
Стук серця – вінок
Овіяний хмарами тихий куток
Бажання живі – росте в тілі ток
Хвилину з ним разом
І часом поруч; по тілу спазмом
Це інша річ

Але навіщо такі думки –
Про те, що буде все знову так
Останні кроки такі легкі
Життя твоє – солоний смак
На вигляд дивне,
На жах просте...
Для неї звичне, та не про те.

І ніби звично, неприємно
Як шумом гучно
Як в ночі темно
І скрізь вікно на вітер погляд
Розбите скло, все ніби поряд
Нічого з того, що таке рідне
Ні кроку твого все огидне
Це ще не все
І не кінець
А час тече
Як сала смалець....!1!...


@ідея:Маленька

@текст:Маленька, Jim Hawking

@темы: Стихи, укр, совместное творчество, раннее

15:11 

ПРИРОДА ТIЛА

Nemo me impune lacessit
Я саме той - завжди їм був,
І буду, до кінця останніх спогадів
Своїх.
Приречений блукати серед стін – чагарників
Маленький тхір, існує так:
А може візьме і протопче новий шлях,
Найкращій - в решті решт
Іскрою здійметься в поля -
Годує Сонце листям Матінка-Земля.
Опиниться могутнім він – володарем рівнин:
Кривавий лев,
Величний звір,
Король над всіми –
Тільки голод править ними.

Ми зникаєм, помалу лишаючи пам’ять
Так потроху нікчемним стає все життя
Вічність тягне нектаром приносячи радість
Так за снами приходить подих нового дня...

Тоді як перестану бути тим – ким,
Завжди вважалось має бути він –
Той гомін полум’я війни
Сліпий як гнів,
Глухий, мов велич стін
Суворої природи кволий син – він.
Так, то проте всього лиш на всього життя,
Безглузда смерть, палка любов,
Бажання страх:
І знов тупе чиєсь життя -
Жорстока плоть, порожній страх - прах.
Байдужість.
Пристрасть.
Нескінченність – птах.
Своїх двох крил, а все ж таки, покірний раб.

Туди де кроки лишаться мої,
Смерть йде
У вікна заглядаючи чужі.

Якщо він справді стане цим –
Порожнім шепотом пустим:
Серед дерев в лісах
І хвилях вітряних трави.
Бажань заручник сам своїх
Скубеться все у хмизі стріх –
Всіх тих –
Мізерних, велетнів, глухих...
Пірнає в глиб, з під мулу подих
Тамує спрагу мимохідь –
Дно також сповнене природи,
Тримає землю для усіх.
Розмови риб німі для того –
Хто, ще не вміє розуміти їх.

Ми зникаємо помалу лишаючи пам’ять, -
Так раптово нікчемним стає все життя.
Вічність тягне нектаром приносячи радість.
Так за нами приходить проміння -(прозріння?) чистого дня...

Туди де кроки лишаться мої,
Смерть йде,
У вікна заглядаючи чужі.

@темы: Стихи, укр

02:18 

Все мы, кому-то, чем-то обязаны…

Nemo me impune lacessit
В кулаке камень,
За плечами бумага,
За стеной кто-то плачет,
А ты в тучи вплетала
Серой лентой надежды,
Сколько лет до придела?
Столько долгих мучений
ТЫ САМА ВИНОВАТА! -
Я твоё видь творенье!
Я твоё оправданье
Этой жизни напрасной.
Ты забыла что тучи
Только Ветру подвластны!
Он погнал их с насеста,
Расплел ленты дождями
Никогда не вернётся –
ЕМУ НЕТ ОПРАВДАНЬЯ!
В кулаке бумага
За плечами седины
Он сидит на параше
Рукой гладя морщины…
в одиночестве полном..

@темы: Стихи, панк, рус

18:42 

СОЖЖЕНІЕ УПЫРЕЙ ВЪ с. НАГУЕВИЧАХЪ ВЪ 1831 г.

Nemo me impune lacessit
13:54 

MORE

Nemo me impune lacessit
ходить по берегу жизни,
Собирая нежные пёрышки мгновений гармонии,
Замечая их в мокром песке забвения.
Просуши их душой своей чуткою и скрепи мыслью стойкой,
Научись держать равновесие горечи,
И лети одна от мыса предательства.
Ветер - путь ночной, ты Луна его...
Воск желания скрепил воедино надежды
Ты лети над ветром от рассвета прочь
Только солнце хитрое уталит себя – растопив воск нежностью…
Бьётся сердце в застывшем мгновенье, отчаянно.
И не сможешь найти в себе оправдания, падая…

@темы: Настроение, Стихи, рус

staбілizatoр нeizбeжнosti

главная